Срібне молоко

– Тодi полiчу тобi бучком ребра, щоб звiдати, скiльки iх у тебе е, а скiлькох не стане, – так само загрозливо мовило пиляве одоробло.

Дяк бiльше не перечив, а слухняно повернувся до школи, а коли курява спала, тобто знову мирно лягла спочивати, кожен цiкавий мiг побачити те, що описано: понуреного дяка на ганку з його люлечкою i як печально пускае вiн дим через вуха, очi, а трохи й нiздрi, нiби нiкуди вiн з того ганку й не сходив.

А мав той дяк не тiльки напiвказкову здатнiсть пускати отак дим, а й дар до видження, який з'являвся в нього також тодi, коли падала йому на голову, як чорна кiшка з дахiвки, халепа.

У мирнi часи, скажiмо, такого не траплялося, бо й навiщо це йому; от i тепер задимленi водянистi голубi очi нiби нiкуди й не зорiли, але багато бачили – все отой вiз, який котив дорогою уздовж рiчки Тетерiв уже пiсля того, як переiхав ii, але куряви чомусь не здiймав – нiби човном плив у синьому просторi, аж доки не пiрнув у лiс, власне на лiсову дорогу, а за якийсь час покотився з гори й докотився до мiстка вже через рiчку Кам'янку, а ще потiм почав дертися вгору, а коли видерся, завернув лiворуч, де нарештi зупинився перед магiстратом. Вiдтак побачили водянисто голубi очi дяка Григорiя Комарницького, як вони йдуть: попереду з батогом у руцi Петро Сахнюк, за ним похнюплена Катерина Сахнюкiвна з дитиною, а ззаду все ще заплакана, але зi скаменiлим лицем, може, тому, що довкола багато було камiння, та й рiчка, яку переiхали, звалася Кам'янка, Явдоха Сахнюкова. І вiд того видива серце в дяка, автора славетноi пiснi про комара, який оженився на мусi, теж перетворилося на камiнця, але не твердоi, а м'якоi породи, а може, i на глину – холод розлився йому по грудях. І вiн мiг би не дивитися, що там вiдбуваеться, бо вiдав i без пiдглядин, але очi з димовими повiсьмами йому вже не належали: не ними владав, а вони ним, а це означало: власноi волi позбувся, тим бiльше, що переконався: сидить тут не просто, а простромлений десятками голок-очей, що вистерiгали кожен його рух, хоча на вулицi нiкого й не було, окрiм брата Петра Сахнюка, який нерушно стовбичив нiби на чатах, утомлено спершись на кийка i не вiдриваючи очей од шкiльного ганку.