Жінка-змія

– Пiдбий до неi клинцi, коли така гарна, – сказав Юрко.

–  До горбатоi? – вирячив очi Геннадiй. – Ну, це дiло не пройдьот. Але красiва, як сатана.

Геннадiй говорив суржиком, оскiльки був «робочий клас», ми ж iз Юрком говорили правильно, хоч Юрко нiби теж був «робочий клас», але хлопець вiн розвинений, я б сказав, iнтелiгентний; я ж був iнтелiгентом iз походження – мати моя вчителька. Олег же говорив жаргоном, який вiн вважав росiйською мовою i чомусь через це вiдчував над нами зверхнiсть. Але це бувало вряди-годи, мовну проблему ми помiж себе погоджували, в основному, безконфлiктно – кожен говорив, як йому хотiлося, хоч, можливо, завдяки «мовнiй проблемi» я з Юрком товаришував ближче, ми навiть мали сяку-таку нацiональну свiдомiсть, навiть цiкавилися украiнською лiтературою, що потiм Юрковi вилiзло боком.

Але хочу розказати не про те. Генчина оповiдь про горбунку-красуню мене чомусь зацiкавила, може, тому, що я особа трохи романтична, отже, це й викресало в мене iскру: менi уявилася поетична душа з трагiчним комплексом од своеi неповноцiнностi, яка любить книжки, поезiю й повна високих почуттiв та поривань – те, що вона горбата, може цiлком тому сприяти.

Признаюся, я не е ловеласом, схильним до невпорядкованих, як то кажуть, стосункiв iз особами жiночоi статi – просто шукав помiж них дiвчини «iз душею», але поки що такоi не зустрiв. Із трьох наших вуличних подружок менi найбiльше подобалася Оксана, може, через ii поетичне iм’я, а може, тому, що вона мала терпiння вислуховувати моi теревенi про «високi матерii», як висловилася Марта.

Лена взагалi вважала, що я зануда, ii iнтереси далi вдягачки, танцiв i флiртiв не сягали, отож я з нею тiльки раз поцiлувався й потискався, але досить iй було заговорити[1 - Тодi в неi з рота починала сипатися у швидкому темпi нудна полова, та й говорила вона такою ж мовою, як Олег.], я втратив до неi будь-який сексуальний iнтерес; вона, до речi, це швидко завважила, i ми з нею бiльше не цiлувалися i не тискалися. Олеговi вона пiдходила найбiльше, отож коли вiн виходив iз черговоi своеi любовi, а новоi ще не мав, тiснiше сходився саме з нею, i вони займалися, як ми казали, «лiнивим коханням», тобто зустрiчалися, цiлувалися й тискалися, але без взаемних зобов’язань.

Марта була серед них найпростiша, говорила суржиком i найбiльше пiдходила Геннадiю, саме з нею вiн теж сходився в перервах мiж яскравiшими захопленнями.