Філософські етюди

Вiн кричав тодi жахливо, хотiв смерть собi заподiяти; дочка мусила прив’язати його до лiжка й надiти на нього гамiвну сорочку. В такi хвилини бiдолашному здаеться, нiби якiсь звiрята залiзли йому в голову й гризуть мозок, нiби його смикають за нерви, перепилюють iх пилкою, витягують з нього один по одному. Головний бiль iнодi бувае в нього такий нестерпний, що одного разу спробували припалити йому шкiру, щоб приглушити цi муки iншим болем, але вiн цього навiть не вiдчув. Та коли вiн узяв за домашнього лiкаря пана Бруссона, той заборонив удаватися до такого методу, сказавши, що в пана Тайфера нервове захворювання – запалення нервiв, тому слiд ставити йому п’явки на шию та примочки з опiю на голову; i справдi, напади порiдшали, тепер вони трапляються тiльки раз на рiк, наприкiнцi осенi.

Оклигавши, пан Тайфер знову й знову повторюе, що радше згодний, аби його колесували, нiж терпiти такi муки.

– Значить, це справдi сильнi муки, – зауважив бiржовий маклер, салонний дотепник.

– Ще б пак! – пiдтвердила господиня дому.

 – Торiк вiн мало не помер. Напад стався, коли вiн був сам-один у своему маетку, виiхавши туди в термiновiй справi; а що нiхто допомогти йому не мiг, то вiн пролежав двадцять двi години задубiлий, як мрець. Його врятували тiльки гарячими ваннами.

– Так це у нього нiби правець? – спитав бiржовий агент.

– Не знаю, – вiдповiла вона. – Ця хвороба мучить його ось уже рокiв тридцять – вiн здобув ii, ще коли служив у вiйську. Здаеться, йому встромилася в голову гостра скiпка, коли вiн якось упав у човнi.

Але Бруссон сподiваеться вилiкувати його. Кажуть, нiби англiйцi винайшли безпечний спосiб застосовувати синильну кислоту проти цiеi недуги.

В цю мить у домi розiтнувся зойк ще пронизливiший, нiж досi, й усi ми зацiпенiли вiд жаху.

– Чуете? Отак вiн кричав у мене в маетку, – сказала банкiрова дружина. – Я аж пiдскакувала – цi зойки наче сiпали мене за нерви. Але дивна рiч! Бiдолаха Тайфер терпить справдi нечуванi муки, та загрози для життя цi напади не становлять.

Коли нестерпний бiль дае йому кiлька годин перепочинку, вiн iсть i п’е, як звичайно. Дивовижна природа людська! Один нiмецький лiкар сказав йому, що ця хвороба – нiби подагра голови, i таким чином його висновок майже збiгаеться з думкою Бруссона.

Я вiдiйшов вiд гурту гостей, що зiбралися навколо господинi дому, i вийшов разом з панною Тайфер, яку викликав лакей.

– О Боже! О Боже! – вигукнула вона з плачем.