Філософські етюди

 – Чим мiй батько прогнiвив небо, за що йому такi муки? Адже вiн добрий!

Я спустився разом з нею сходами i, допомагаючи дiвчинi сiсти в карету, побачив ii батька, зiгнутого в три погибелi. Панна Тайфер намагалася приглушити стогiн батька, затуляючи йому рота хустинкою. Та, на свою бiду, Тайфер помiтив мене; риси його обличчя ще дужче спотворилися, страшний зойк розiтнув повiтря, вiн кинув на мене дикий погляд, i карета поiхала.

Цей обiд, ця вечiрка жорстоко вплинули на мое життя i на моi почуття. Я закохався в панну Тайфер i тим сильнiше, що почуття честi й порядностi не дозволяло менi порiднитися з убивцею, хоч би яким вiн був добрим батьком i сiм’янином.

Щось незбагненне й фатальне приваблювало мене в тi доми, де я мiг зустрiти Вiкторину. Не раз, давши собi слово честi бiльше не шукати з нею зустрiчей, я того ж таки вечора опинявся бiля неi. І почував себе безмежно щасливим. Мое цiлком виправдане почуття було, проте, сповнене химеричних докорiв сумлiння i набирало вiдтiнку злочинноi пристрастi. Я зневажав себе за те, що вклоняюся Тайферовi, коли зрiдка вiн з’являвся в свiтському товариствi разом з дочкою, але я вклонявся йому! До того ж, на мою бiду, Вiкторина не просто вродлива дiвчина. Вона освiчена, обдарована талантами i дуже мила – анi найменшого хизування чи бодай натяку на манiрнiсть. Говорить вона стримано, i ii вдача вражае меланхолiйною чарiвнiстю, проти якоi нiхто нездатний встояти. Вона кохае мене чи принаймнi дае менi пiдстави так думати. Менi вона всмiхаеться зовсiм iнакше, нiж iншим, а коли розмовляе зi мною, ii голос звучить особливо нiжно. О, вона кохае мене! Але ж вона обожнюе батька, в розмовах зi мною постiйно вихваляе його добрiсть, лагiднiсть, високi душевнi якостi. Ця хвала – для мене як нiж у серце. Одного дня я мало не став спiвучасником злочину, на якому стоiть усе багатство родини Тайферiв: я мало не попросив руки Вiкторини. І тодi я вирiшив утекти вiд неi, подався подорожувати, побував у Нiмеччинi, в Андернаху. Але я повернувся. Я знову побачив Вiкторину – вона зблiдла, схудла! Якби вона залишилася такою, як i колись, квiтучою, веселою, я врятувався б! А так моя пристрасть розгорiлася з незвичайною силою. Боячись, щоб моя вимогливiсть не перетворилася на хворобливу манiю, я вирiшив скликати синедрiон людей iз чистим сумлiнням, аби пролити хоч якесь свiтло на цю проблему iз сфери високоi моралi та фiлософii. Адже пiсля мого повернення становище ускладнилося ще дужче.