Філософські етюди

Отож позавчора я зiбрав у себе кiлькох своiх друзiв – тих, у кого я бiльше, нiж у iнших, знаходжу честi, i порядностi, й витонченостi почуттiв. Я запросив двох англiйцiв – секретаря посольства й одного чоловiка пуританських поглядiв; колишнього мiнiстра, надiленого розумом досвiдченого полiтика; кiлькох молодикiв, якi ще не втратили чару невинностi; одного старого священика; мого колишнього опiкуна, чоловiка вкрай простодушного, який подав менi найсумлiннiший звiт про опiку, що стало вiкопомною подiею в Опiкунськiй радi; одного адвоката, одного нотаря, одного суддю – тобто представникiв чи не всiх галузей суспiльноi думки, обдарованих чи не всiма практичними чеснотами.

Спочатку ми смачно пообiдали i жваво погомонiли, причому кожен намагався перекричати всiх. Потiм за десертом я щиро розповiв про свое нелегке становище i попросив, щоб менi дали розумну пораду, хоча, звичайно, не назвав на iм’я дiвчину, про яку йшлося.

– Порадьте, друзi, як менi бути, – сказав я на завершення. – Обговорiть докладно це питання, як обговорюють у палатi депутатiв який-небудь законопроект.

Сюди принесуть урну та бiльярднi кулi, й кожен подасть голос «за» чи «проти» мого шлюбу з дотриманням усiх умов таемного голосування.

Вiдразу запала глибока тиша. Нотар вiд участi в голосуваннi вiдмовився.

– Не маю права, – сказав вiн. – Адже тут iдеться про шлюбний контракт.

Мiй колишнiй опiкун так упився, що втратив дар розмови. Йому самому тепер була потрiбна опiка, щоб без пригод дiстатися додому.

– Зрозумiло! – вигукнув я. – Не сказати своеi думки – це найпевнiший спосiб дати менi наздогад, як я повинен дiяти.

Моi гостi зворушилися.

Один помiчник, який внiс пожертву на користь дiтей генерала Фуа i на пам’ятник генераловi, вигукнув:

Як i чеснота теж, бувае злочин рiзним!

– Пустобрех, – пробурмотiв колишнiй мiнiстр, пiдштовхнувши мене лiктем.

– А в чому, власне, проблема? – спитав герцог, чиi маетки склалися iз земель, конфiскованих у непокiрних гугенотiв пiсля скасування Нантського едикту.

Пiдвiвся адвокат.

– З погляду науки права, – сказав вiн, – випадок, поданий до нашого розгляду, не становить нiяких труднощiв. Герцог мае рацiю! – вигукнув трубадур закону. – Хiба не iснуе статтi про термiн давностi? Що сталося б iз нашим суспiльством, якби ми почали дошукуватися, звiдки походить кожне багатство? Це питання совiстi. Якщо вже вам так хочеться обговорити даний казус, звернiться у духовну консисторiю.