Філософські етюди

На цьому кодекс законiв, утiлений в людську плоть, замовк, сiв i вихилив келих шампанського. Тодi пiдвiвся священик, чиiм обов’язком було тлумачити Святе Письмо.

– Бог створив нас слабкими, – сказав вiн переконано. – Якщо ви любите дочку злочинця, одружуйтеся з нею, але задовольнiться посагом, який дiстанеться iй вiд матерi, а батькову спадщину роздайте вбогим.

– Даруйте! – вигукнув один iз завзятих сперечальникiв, яких часто можна зустрiти у свiтському товариствi. – А може, ii батько вигiдно одружився лише завдяки тому, що сам забагатiв? Хiба всi його успiхи не стали можливими внаслiдок скоеного злочину?

– Сама ця суперечка вже е рiшенням.

Існують речi, над якими людина нiколи не замислюеться, – вигукнув мiй колишнiй опiкун, якому, либонь, закортiло просвiтити товариство своею п’яною мудрiстю.

– Авжеж! – сказав секретар посольства.

– Авжеж! – вигукнув священик.

Цi двое нiколи не розумiли один одного.

Пiдвiвся доктринер, якому при ста п’ятдесяти п’яти виборцях не вистачило тiльки пiвтори сотнi голосiв, щоб бути обраним до палати.

– Панове, цей феноменальний випадок належить до сфери iнтелектуальноi й виходить поза рамки, характернi для нормального стану нашого суспiльства, – сказав вiн. – Отже, рiшення, яке ми маемо прийняти, не повинне залежати вiд нашого сумлiння, це мае бути присуд цiлком iмпульсивний, що дасть повчальний приклад миттевого нюансу душевних переживань або раптових осяянь, у яких проявляються людськi вподобання i смаки. Починаймо голосувати.

– Атож, голосуймо! – хором вигукнули моi гостi.

Я звелiв подати кожному по двi бiльярднi кулi – бiлу i червону. Бiла – символ невинностi – мала означати осуд цього шлюбу, а червона – схвалення. Друзiв у мене зiбралося сiмнадцять – отже, для абсолютноi бiльшостi треба було не менше як дев’ять голосiв. Кожен пiдходив i опускав свою кулю в кошичок з вузьким отвором у виглядi шийки, в якому перед партiею в бiльярд перетрушують нумерованi кулi, коли гравцi витягують номер своеi черги у грi.

Всi ми неабияк схвилювалися, збудженi гострою цiкавiстю, адже розв’язувати голосуванням чисто моральну проблему – це, погодьтеся, спосiб досить оригiнальний.

Коли дiйшло до пiдрахунку голосiв, я вийняв з кошичка рiвно дев’ять бiлих куль! Цей результат мене не здивував; але раптом менi спало на думку порахувати, скiльки молодикiв мого вiку виявиться серед обраних мною суддiв. Таких казуiстiв я нарахував дев’ять. Безперечно, всi вони й були однiеi думки.