Філософські етюди

А старий трудився далi, примовляючи:

– Торк, торк, торк! Ось як змащують полотно, хлопче! Ану, моi мазочки, розiгрiйте оцi крижанi тони! Нумо, нумо! Отак, отак, отак! – говорив вiн, оживляючи частини, якi здавалися йому неживими, кiлькома цятками фарби усуваючи неузгодженiсть мiж тiлесними барвами й темпераментом, вiдновлюючи еднiсть тону, що вiдповiдав би вдачi палкоi египтянки. – Як бачиш, хлопче, зоровий ефект дають тiльки останнi мазки. Порбус наклав iх тут сотнi, я ж кладу один. Нiхто не цiнуватиме художника за те, що вiн наквацяв на сподi.

Затям це добре!

Нарештi демонiчний дiд опустив руку й, обернувшись до Порбуса та Пуссена, що занiмiли вiд захвату, сказав:

– Хоч цiй картинi ще далеко до моеi «Прекрасноi Нуазези», пiд таким твором уже можна пiдписати свое iм’я. Так, я пiдписався б на цьому полотнi,– додав вiн, пiдводячись, щоб узяти дзеркало, в якому почав його роздивлятися. – А зараз ходiмо снiдати, – сказав вiн. – Запрошую вас обох до себе. Почастую шинкою i добрим вином.

Хе-хе, незважаючи на тяжкi часи, ми побалакаемо про живопис! Ми все-таки щось та означаемо. Ось i цей хлопчина мае здiбностi, – додав вiн, плеснувши Пуссена по плечу.

Тут, помiтивши, яка жалюгiдна курточка на юному нормандцевi, старий дiстав iз-за пояса шкiряний капшук, понишпорив у ньому, витяг двi золотi монети i мовив, простягши iх Пуссеновi:

– Я купую твiй малюнок.

– Бери, – сказав Порбус Пуссеновi, побачивши, що хлопець здригнувся й почервонiв вiд сорому, бо в ньому озвалася гордiсть бiдняка.

 – Бери, у нього капшук напханий тугiше, нiж у короля.

Утрьох вони вийшли з майстернi й, розмовляючи про мистецтво, дiйшли до гарного дерев’яного будинку, що стояв неподалiк вiд мосту Сен-Мiшель. Пуссен був у захватi, побачивши його декоративнi прикраси, дверний молоток, вiконнi рами, чудовi арабески. Молодий хлопець, що тiльки мрiяв стати художником, зовсiм несподiвано для себе опинився в затишнiй вiтальнi бiля розпаленого камiна, поблизу столу, заставленого смачними наiдками, i – яке нечуване щастя! – у товариствi двох великих художникiв, котрi поставилися до нього дуже приязно.

– Молодий чоловiче, не дивiться надто довго на це полотно, а то впадете в розпач, – сказав Порбус, побачивши, що новачок прикипiв поглядом до однiеi з картин.

Це був «Адам», якого Мабузе намалював, щоб викупитися з в’язницi, куди надовго запроторили його кредитори.