Філософські етюди

Їi коси ворушилися – вона дихала! Та хоч я винайшов спосiб зображувати на пласкому полотнi опуклостi й округлостi натури, сьогоднi вранцi, при денному свiтлi, я роздивився, що тут менi ще не все вдалося. О, щоб досягти такого блискучого результату, я глибоко вивчив творчi досягнення великих майстрiв колориту, я шар за шаром дослiдив i розглянув картини Тицiана, короля свiтла; як i цей видатний майстер, я спочатку намалював обличчя мазками свiтлими й насиченими, адже тiнь – випадковiсть, затям це, юначе. Потiм я повернувся до своеi працi й напiвтонами та глазур’ю, яку робив усе густiшою, передав тiнi – аж до чорних, аж до найбiльш глибоких.

У пересiчних художникiв живопис у тому мiсцi, де на нього падае тiнь, як правило, складаеться мовби з iншоi речовини, нiж у мiсцях освiтлених, – це дерево, бронза, усе що завгодно, тiльки не затiнене людське тiло. Враження таке, що якби постатi на картинi змiнили свое положення, затiненi мiсця не виступили б iз темряви, не освiтилися б. Я уникнув цiеi помилки, якоi припускалися багато з найвидатнiших художникiв, i бiлий колiр тiла проступае в мене пiд найгустiшою тiнню. Я не пiшов за прикладом багатьох художникiв-невiгласiв, якi вважають, нiби вони правильно малюють, бо вони, бачте, ретельно виписують кожну лiнiю, i не став окреслювати свою постать рiзкими контурами, не став вимальовувати найдрiбнiших анатомiчних деталей, бо людське тiло не обмежуеться лiнiями. У цьому скульптори пiдiйшли ближче до iстини, нiж ми, живописцi. Натура складаеться з низки взаемосполучних округлостей. Строго кажучи, рисунка не iснуе. Не смiйтеся, юначе! Хоч якими дивними здаються вам цi слова, коли-небудь ви збагнете, в чому iхня суть. Лiнiя – це засiб, за допомогою якого людина дiстае уявлення про те, як освiтлення впливае на зовнiшнiй вигляд предмета. Але в природi, де все опукле, лiнiй немае; щоб намалювати якусь рiч, треба змоделювати ii, тобто вихопити з того середовища, в якому вона iснуе. А видимiсть тiлам надае тiльки свiтло, розподiлене завжди нерiвномiрно. Тому я уникав чiтких обрисiв, я сховав контури пiд легким серпанком свiтлих i теплих пiвтонiв, отож у мене не можна точно вказати пальцем на те мiсце, де контур зустрiчаеться з тлом. Зблизька моя робота видаеться нiби пухнастою, розпливчастою, але вiдступiть на два кроки – i все стае виразним, стiйким, ясно оформленим, тiло ворушиться, набирае опуклостi, а навколо нього вiдчуваеться повiтря. І все ж таки я досi невдоволений, мене мучать сумнiви.