Над Чорним морем

Купили ми невеличкий виноградничок та клапоть поля пiд огород та й проживали сяк-так.

– Продали крамницю, то й добре зробили, – сказала Надя. – Не знаю, як ви думаете, а я думаю, що магазини, крамницi, залiзнi дороги повиннi бути громадським, а не особовим добром, iнакше це буде зловжиток, експлуатацiя однiею особою цiлоi громади.

– І я так думаю. Я багато читав про це питання, багато думав, гм… багато думав i в цьому пересвiдчився, – сказав Селаброс.

Селаброс говорив це усе, як кажуть, на вiтер: йому було байдужiсiнько за тi питання.

Вiн тiльки хотiв показати перед Мурашковою, що знае багато сьогочасних питаннiв i цiкавиться ними. Надя щиро йняла йому вiри.

«Вiн з наших…» – подумала Надя Мурашкова.

– Ви думаете зовсiм так, як i я. Економiчнi питання повиннi б мати в життi перше мiсце, – сказала Надя.

– Я цього не тямлю, – сказала Зоя. – По-моему, хто торгуе, той повинен i грошi собi в кишеню класти.

Селаброс i Надя осмiхнулись. Вони смiялись з староi Зоi, як з малоi, нiчого не тямущоi дитини.

Ця розмова, мабуть, була для Зоi не дуже цiкава; вона встала й вийшла, щоб подати гостям чай.

– В нас скрiзь здирство, – почав Селаброс. – Я давно задумувався над цим принципом, багато перечитав за це книжок.

– Я з вами згоджуюсь зовсiм: от хоч би й нашi басарабськi пани… бодай не казати, – сказала Надя. – Живуть тiльки для себе, не дбають нi про школи, нi за просвiту мас, нi фiлантропii в iх… Я вже iх добре знаю.

– Але, знаете, е мiж ними й гарнi люде, i я з такими ладен миритись.

Оце я недавно зiйшовся з одним. Вiн гуманiст, демократ. Заводить велику школу в своему селi. Я оце недавно iздив у те село, щоб впорядкувати ту школу, – сказав Селаброс.

Вiн i справдi iздив в село для цього дiла, але уся його дiяльнiсть була в тiм, що вiн доладу розставив в школi парти та столи.

– Якою ж мовою вчитимуть в тiй молдавськiй школi? – нагло спитала в Селаброса Надя, пригадавши розмову з Комашком за народнi школи на Бессарабii.

– Все одно, якою мовою вчитимуть… аби вчили добре, – сказав Селаброс.

 – Я й в цьому дiлi космополiт. Аби школи були, аби школи! аби вчили добре, а мова… це… бодай не казать.

– Одначе ви грек, i не втратили, як я бачу, своеi нацiональностi? – спитала Надя.

– Я й грек i не грек: я одесець, громадянин усього свiту. Я космополiт i становлю принцип космополiтизму вище од усього.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».