Біда бабі Парасці Гришисі

Бiда бабi Парасцi Гришисi

Іван Нечуй-Левицький

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Бiда бабi Парасцi Гришисi» Івана Нечуя-Левицького – соцiально-побутове оповiдання, в якому читач порине в атмосферу родинних стосункiв простих украiнських селян***. Взаемини невiстки зi свекрухою, побутовi сварки i мир поданi у творi з легким гумором та сатирою. Перу автора належать й iншi твори на подiбну тематику, зокрема, «Кайдашева сiм’я», «Старi гультяi» тощо.

Іван Нечуй-Левицький

БІДА БАБІ ПАРАСЦІ ГРИШИСІ

Як було бабi Парасцi п'ятедесят шiсть рiк, помер ii чоловiк Омелько Гришенко, i помер не вдома, а в Васильковi.

Гришенкова оселя була коло самого вигону, край села, а за широким вигоном був панський лiсок, що тягся на верству смужкою вподовж села аж до рiчки. Саме проти Омельковоi оселi в лiсi стояла хата лiсового козака сторожа. Про того козака вже давно йшла чутка, що вiн переховуе крадене добро й дае в себе притулок усяким злодiям. Волосний звелiв зробить в козака трус; десяцькi познаходили в повiтках порожнi пляшки з налiпленими квитками, арештували його, одвезли в Василькiв й закинули в тюрму. Люде виказали в волоснiй управi, що бачили, як Омельковi унучата грались квитками од пляшок з вином. До Омелька причепились; вiн дiзнався од унукiв, що тi папiрцi дали iм козаковi дiти.

Омелька покликали в Василькiв на суд за свiдка. Саме тодi була пiзня осiнь, вже перед пилипiвчаним пущенням. Омелько поiхав в однiй свитi. Надворi була сльота й моква. Вiн застудивсь, заслаб, i його одвезли в лазарет.

З Василькова дали звiстку Парасцi. Параска з синами поiхала в Василькiв. Через три днi Омелько вмер, i вони його поховали.

Вернулась Параска додому й плакала та тужила за Омельком цiлий рiк. Омелько був дуже гарний з лиця, як увесь рiд Гришенкiв в Трушках, високий на зрiст, плечистий, поставний, з чорними бровами, з карими очима. Вiн був тихий i помирливий, i Параска була щаслива з ним, навiть нiколи не лаялась i не змагалась з ним, бо вiн в усьому слухав ii й робив так, як вона велiла.

Зосталась Параска з двома синами та з невiсткою в хатi. Омелько оженив старшого сина Грицька ще за свого живоття. Менший син Іван ще парубкував. Доки був живий батько, в хатi була мирнота. Син слухав батька, i невiстка корилась свекрусi. Батько хазяйнував сам i думав одрiзнить старшого сина, поставить йому опрiчну хату на левадi, а меншому синовi оддать стару хату. Але як помер Омелько, i сини, i невiстка заспiвали iншоi.