Осінні узори

Якщо висловити вголос, що людина в такi хвилини думае, то воно може сповнитись. Це вiдганяти треба, як градову хмару топiрцем, при голосному говореннi про депресiю е страшна психологiчна небезпека. А решта – все можу сказати: кого й що люблю, кого й що ненавиджу.

Грошi

Це рiч потрiбна й обов’язкова, але не як фантом, а як те, що дае людинi свободу. Я не розумiю, навiщо людям потрiбна нескiнченна кiлькiсть грошей – мiльйони, за якi вони в тюрму йдуть, чи то iх стрiляють. Навiщо того?

Я люблю грошi, наскiльки вони дають менi свободу пересування, пристойного зовнiшнього вигляду, можливiсть забезпечення побуту свого й дiтей.

Я вмiю iх тратити. Я тiльки те й робив, що тратив iх – на мандрiвки, на свою Наварiю, на добре вино. Але нiколи не витрачав на безглуздi брязкальця…

Озиратись

Треба, але на тих людей, яких ти знав – особливо через листи, якi я зберiгаю. Люди з листiв постають перед тобою такими гарними! Я тепер впорядкував свiй епiстолярiй, уклав з того ще одну частину спогадiв i нiби побачив перед собою кожного з тих кореспондентiв – явились вони менi в новому свiтлi, часом ще кращими, нiж були тодi, коли мiг з ними розмовляти.

Полуботок, мiфи

Історiя з Полуботком. Коли я заявив у Верховнiй Радi, що його скарби слiд повернути з Англii – це своерiдна мiстифiкацiя. Скiльки тодi з’явилось спадкоемцiв Полуботка! Вони казали: якщо тi грошi знайдуться, нам належиться третина. Що ж, люди як люди…

Але е один цiкавий чоловiк з Павлограда. Вiн написав менi, що знае, де захованi документи про скарб Полуботка, вiн бачив у руках свого дiда скриньку з тими документами.

Тепер той чоловiк копае, копае, шукае того мiсця, де дiд закопав скриньку, а ще просить: вибийте грошi, щоб те чуже обiйстя купити й узятися до розкопок на його землi. А якби й справдi?…

Кумири, опудала, божки

Кумирiв я нiколи не знав, опудал бачив скiльки завгодно – опудал е пiвсвiту, а божки советськi – тi, що понад усе любили сидiти в президiях – то iх ще й нинi не бракуе.

Сни, загадки, несподiванки

Сни бували в мене кольоровi, рухомi, летючi. Вони менi допомагали фантазувати. Я й дотепер лiтаю у снах. Сни з вiком менш яскравi, i я на тому багато втрачаю. Бували сни-передбачення, сни-пророцтва, сни-розваги…

Якщо людина не мае загадок i не знае несподiванок, то вона й не жила на цьому свiтi. Несподiванка – це щось надзвичайне. Хоч i чекаеш часом чогось особливого, а приходить – i вражае, i тiшить.