На нашем сайте вы можете читать онлайн «Осінні узори». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Осінні узори

Автор
Дата выхода
17 мая 2016
Краткое содержание книги Осінні узори, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Осінні узори. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Роман Іваничук (нар. 1929 р.) – відомий український письменник, громадський діяч, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, Герой України. У доробку патріарха української історичної романістики двадцять історичних романів, якими він намагається, за його висловом, «внести дрібку своєї праці для збереження й повернення історичної пам’яті в народі», служити йому «мечем і мислію». Художнє слово стало для Романа Іваничука саме такою зброєю.
«Осінні узори» – це книжка про звичайних людей, добірка новел і оповідань, написаних у різні роки, з сюжетами, вихопленими просто з життя. Це своєрідна сповідь письменника-життєлюба, літописця не тільки сивої давнини, але й своєї епохи. В його творах можна знайти атмосферу, настрій, образи, запахи й смаки улюблених міст і місць, як вони закарбувалися у пам’яті автора. Тут є все – радість, печаль, краса, усмішка, кохання, надія і сміх. А головне – в оповідках (як їх називає автор) є мудрість. Справжня мудрість бачити світло навіть у сутінках і віддавати любов беззастережно і чесно. І цією мудрістю щедро ділиться людина чиста, глибока – і водночас дуже проста. Власне, яким і повинен бути справжній мудрець.
Осінні узори читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Осінні узори без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Трави не було тут уже тисячолiття, нiколи не жили тут люди, та спочатку я не почував себе самотнiм, навпаки – був захоплений екзотичною красою каракумських степiв, по яких мандрували бархани у розпаленi безвiстi, мов каравани втомлених верблюдiв. І колючки, рiдко розсипанi по пiсках, були менi мало що не пальмами, а мiй намет мiстом… Я зв’язався по рацii з Небiт-Дагом, i сюди мали незабаром прибути туркменськi робiтники, щоб розпочати пiдготовку до прийняття партii нафтовикiв. А поки що я коротав час на полюваннi.
Сказати правду, десь глибоко в душi я ненавидiв цей, як ти кажеш, спорт, хоча й не пропускав нi одного мисливського сезону.
Полювати в пустинi було морально легше. Можливо, це й не так, та я помiтив тут якесь притуплення сiмейного iнстинкту у тварин. Не зустрiчав пташиних гнiзд, зрiдка проходили поодинцi сайгаки – не табунами. Не дбали, звiсно, про нащадкiв ящiрки, змii пожирали своiх малят, ба навiть залiтнi качки недбало загортали яйця в пiсок i летiли далi, а пташат вигрiвала пустеля.
Я з жалем дивився на звiркiв, пташат-безбатченкiв i не шкодував дорослих: спокiйно зводилась на них моя рушниця.
Одного дня я побачив нову здобич – степового орла. Вiн сидiв на невисокiй сопцi, сторожко витягнувши шию, i вперто вглядався у мое житло. Змахнувши крильми, орел рвiйно пiднiсся в небо i повис у зенiтi над моею головою. Вбивати його не було сенсу, але тут я згадав: моя дружина просила привезти iй з пустелi хоч який-небудь сувенiр. Так ось вiн – опудало царя птахiв або хоч орлине крило.
Орел непорушно ширяв над моею головою, придивляючись до мене злими очима. Цi очi нагадали менi ненависний погляд удава, якого я убив кiлька днiв тому за сопкою, – як багато хижого iнстинкту дала своiм мешканцям ця дика пустеля i як мало материнського! – я пiдвiв угору рушницю i вистрелив.
Орел падав, звiвши крила до неба. Вiн упав поблизу мого намету й закричав. Це не був той звичайний орлиний клекiт – так могла кричати тiльки людина, благаючи допомоги. Я здригнувся весь i не насмiлився пiдiйти до того мiсця, де конав птах, пiдвiвши в небо голову.









