На нашем сайте вы можете читать онлайн «Осінні узори». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Осінні узори

Автор
Дата выхода
17 мая 2016
Краткое содержание книги Осінні узори, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Осінні узори. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Роман Іваничук (нар. 1929 р.) – відомий український письменник, громадський діяч, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, Герой України. У доробку патріарха української історичної романістики двадцять історичних романів, якими він намагається, за його висловом, «внести дрібку своєї праці для збереження й повернення історичної пам’яті в народі», служити йому «мечем і мислію». Художнє слово стало для Романа Іваничука саме такою зброєю.
«Осінні узори» – це книжка про звичайних людей, добірка новел і оповідань, написаних у різні роки, з сюжетами, вихопленими просто з життя. Це своєрідна сповідь письменника-життєлюба, літописця не тільки сивої давнини, але й своєї епохи. В його творах можна знайти атмосферу, настрій, образи, запахи й смаки улюблених міст і місць, як вони закарбувалися у пам’яті автора. Тут є все – радість, печаль, краса, усмішка, кохання, надія і сміх. А головне – в оповідках (як їх називає автор) є мудрість. Справжня мудрість бачити світло навіть у сутінках і віддавати любов беззастережно і чесно. І цією мудрістю щедро ділиться людина чиста, глибока – і водночас дуже проста. Власне, яким і повинен бути справжній мудрець.
Осінні узори читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Осінні узори без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Це трапилось уранцi. Перед обiдом, коли мене в душному, мов лазня, наметi зморив нарештi неспокiйний сон, почувся стрiмливий шум у повiтрi. Я схопився з постелi. Напевне, лiтак – скине воду i продукти. Вискочив надвiр i сахнувся: могутнiй орел, чи не вдвое бiльший за того, що лежав мертвий на пiску, кружляв на висотi десяти метрiв. Побачивши мене, вiн рвонувся угору i застиг, злегка повертаючись на одному мiсцi, нiби пiдвiшений на скрученому шнурi.
І тут я зрозумiв, що вбив нинi орлицю. Убив матiр, дружину, i ось удiвець прилетiв, щоб помститися.
Тепер сидiв чорним силуетом над розпростертим трупом, горбатою тiнню вирiзьблювався на розпаленому тлi неба – непорушно i скорботно.
Я зайшов до намету, узяв книжку в руки, але не читалось: крiзь вiдхилену пiлку виднiвся темний силует; я вийшов, вистрелив у повiтря, щоб сполохнути орла, та вiн навiть не поворухнувся.
І тодi я вперше вiдчув мертвоту пустелi. Напевно, я вбив щось свiтле й живе в самому собi, бо аж тепер побачив, що довкола нема нi стеблинки пирiю чи осоки, а тiльки мертва колючка, тiльки мертвi пiски повзуть барханами до розпеченого обрiю.
Орел сидiв на сопцi i другого, i третього, i четвертого дня – живим докором мого сумлiння. І я пiшов до нього, я не мiг бiльше дивитися на його муку, хоч i не вiрив, що вiн буде iсти консервоване запашне м’ясо, яке я взяв з собою.
Долоню пiк метал рушницi, я пiдiйшов зовсiм близько, змахнув рукою – орел не рухався.
Вiн був мертвий.
Я поклав бiля пiднiжжя сопки свою рушницю i подався назад – нестерпно самотнiй.
За рiк, коли в пустелi виросли першi нафтовi вишки, я повернувся додому. З дружиною ми живемо – хай позаздрять iншi. Тiльки з того часу i донинi дивна тривога лягае тiнню промiж нас. Часом серед ночi пробуджуюся вiд страшного передчуття, пориваюся до лiжечка дитини й наслуховую, як воно дихае, потiм крiзь темряву придивляюся до обличчя моеi коханоi, i тодi менi згадуеться горбатий силует орла над розпростертим трупом орлицi.









