Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

]

Я один, далеко моя краiна,

Прийди на допомогу, Алi, Шахiмердан!

Скiльки днiв я йду цiеi дорогою,

Скiльки винiс страждань i незгод,

Не дай померти менi – джигiтовi без коня,

Прийди на допомогу, Алi, Шахiмердан!

Карае жорстоко джигiта зла доля,

Немае спочинку вiд мук i жури,

Немае кiнця пiскам безкраiх пустель,

Прийди на допомогу, Алi, Шахiмердан!

Абубекр[41 - Абубекр – iм'я першого халiфа.] праведний, сто двадцять чотири

Тисячi мертвих пророкiв, хазрет[42 - Хазрет – титул, що його додають до iмен пророкiв i святих.

] Омар![43 - Омар – iм'я другого халiфа.]

Не залиш у бiдi Герогли, о шейх Хайдар![44 - Хайдар – Лев; прiзвисько халiфа Алi.]

Прийди на допомогу, Алi, Шахiмердан!»

Доспiвав Герогли, та де там – немае нi Алi, немае нiкого. Пiшов вiн далi i немало пройшов. Пiднявся на пагорб i побачив стiльки овець, бiлих, чорних, що в очах замиготiло.

«Боже, яке щастя, якщо це тiльки не сон», – подумав Герогли i пiдiйшов ближче.

А це були його вiвцi, його пастухи.

– Що за мандрiвник? – дивувалися пастухи, пiдходячи до нього. Дивляться – так це ж iхнiй господар Герогли. На головi драна шапка, на плечах лахмiття, в руках палиця, пiд рукою «гарбуз нещастя», – ну чистий каландар.

– Що це ти надумав, ага?[45 - Ага – пан, господар.] Чи не жадоба тебе здолала? Чи не жебракувати ти вирiшив? Та чи мало тобi твоiх багатств – он скiльки худоби пасеться в степу!

– Нi, чабани, не жебракувати я пiшов.

Стара з Нiшапура забрала Гир-ата. Ось i йду я за ним, одягнувшись каландаром.

Пiдiйшов один iз пастухiв.

– Чув я, що i велика людина втрачае розум. Мабуть, правду кажуть.

– Про що це ти? – не зрозумiв Герогли.

– Всi кажуть, що ти просто розгубився, ага. Але ж не на простого коня стара сiла – на Гир-ата, прозваного Меджнун-Делi, а старiй сто вiсiмдесят рокiв, i сама вона вся з кулак. Та при переходi з першоi ж гори кiнь заграе та скине ii i до вечора кiнь прискаче до нас.

Не ходи, ага, не турбуйся даремно, залишайся тут, заночуй.

Це дурiсть, звичайно, була. Але Герогли повiрив пастуховi.

– Мабуть що залишусь, – вiдповiв вiн i вирiшив заночувати у пастухiв.

А чабанам тiльки цього i треба – почали вони ловити, рiзати i оббiлувати його ж баранiв, взялися готувати яхну, тамдирлау, iшлеме, гомме…[46 - Яхна, тамдирлама, iшлеме, гомме – назва страв нацiональноi кухнi.