Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

В iнших казках чинара, перекинувшись через рiчку, допомагае герою втекти на iнший берег вiд ворогiв-переслiдувачiв. Листям чинара вилiковуе хворих i слiпих. У всiй Середнiй Азii чинара вважаеться священним деревом. Вшанування чинари е своерiдним вiдбитком тотемiзму (навiть сухi гiлки туркмени не використовували як паливо).

Закаспiйська область. Поселення Кьошi у 5 верстах вiд м. Ашгабада

* * *

Не розказуйте дiтям казок…

    Нобаткулi Реджепов

Сину мiй, казки, що знала,

Вiд бабусь i дiдусiв,

Я тобi переказала

До словечка, геть усi.

Та поет Нобаткулi

Якось дав менi урок,

Що розповiдать не слiд

Дiтям чарiвних казок…

Ось летять дракони злi,

Ось iде до тебе дев…

Вiдривайся вiд землi,

Пригортайся до грудей!

Акпамик, дiвча мале,

Не покаже диву страх.

Див не заподiе зле

І зав'яне на очах.

Вiдлетить у даль дракон,

Знайде долю сирота.

Падишахи звiльнять трон

Разом по усiх свiтах.

Правда, це лише в казках,

Але вiру не облиш.

Наше нинiшне життя,

Вiд казок не вiдрiзниш.

Деви е помiж людей,

Змii i дракони е.

Рiзна нечисть день у день

Непомiчена снуе.

У життi iз трьох дорiг

Важко вибрати одну.

А зiб'е потiк iз нiг —

Понесе на глибину.

Казка нинi, сину мiй, —

Це продовження життя.

Хто мiж люду шах чи змiй

Не впiзнаеш до пуття.

Казка лиш чарiвна мить,

Намальованi свiти.

А тобi не в казцi жить,

Маеш сам цього дiйти.

В мене, синку, тих казок

Є iще на кiлька лiт.

Але дав менi урок

Друг-поет Нобаткулi…

    Бiбi Ораздурдиева

* * *

Адж?на

У мiфологii туркменiв, туркiв, таджикiв, узбекiв, каракалпакiв, киргизiв, частково казахiв аджiна – злий дух. У туркменiв, туркiв та деяких iнших тюркомовних народiв функцii злого духа аджiни перебирае джин (у туркiв ще – демон мекiр).

Образ аджiни сформувався як переосмислення привнесених iсламом демонологiчних уявлень про джинiв пiд впливом мiсцевих доiсламських мiфологiчних персонажiв (албасси, перi i т.

 п.). Злий дух аджiна уявляли в образi жiнки, яка несподiвано збiльшуеться i досягае велетенських розмiрiв, або ж у виглядi рiзних тварин, найчастiше козла, що одиноко блукае подалi вiд житла. Подорожнього, який упiймае аджiну в личинi козла, вiн лякае, виголошуючи несподiвано людською мовою непристойностi.

Таджики вважали, що аджiна сидить у купi попелу вiд домашнього вогню.