Месник

Лана пустотливо глянула на Модеста i пiдвелася… голою. Простирадло бiлiло в крiслi. У хлопця перехопило подих. Так, дiвицi молодшi, ефектнiшi, але тiло у Лани було нiжнiшим, стрункiшим, звабливiшим.

– Ну як? Подобаються тобi моi сiднички? – ехидно запитала Лана, прямуючи вслiд за компанiею.

За столом сидiли довго. Болiк i Льолiк по черзi забирали дiвиць i вiдправлялися в масажну кiмнату, Саня розповiдав про свою денну розмову в ресторанi, Модя слухав неуважно, намагаючись не зустрiчатися очима з Ланою.

Лана ж зумисне пiдстерiгала його погляд, нахиляючись до столу, торкалася плеча, просила подати келих – загравала. «Знущаеться, – думав. – Красива, бiсиха… Не пiддамся. Якщо б ii не було, я напевно повiв би якусь зозулю до масажноi кiмнати. А чому б i нi?…»

– Коли вiн сказав, що все нормально, претензiй немае, i потиснув менi руку, я кивнув хлопцям, щоб залишалися на мiсцях, зi мною пiшла тiльки Лана, – розповiдав Жабов.

– Даремно! – повернувся до дiйсностi Окунь, сьорбнув пива. – У будь-якому разi поперед тебе повинен був iти хтось iз хлопцiв.

Ти сам говорив, що у великих грошах друзi тонуть, партнери захлинаються, а домовленостi нiчого не вартi.

– Лохонувся, мля! Так… Повiрив…

– А хлопцi? Тi, що залишилися в ресторанi…

– Пiшли через кухню.

– Легко ми вискочили з халепи.

– Їм досi нiхто не чинив серйозного опору, тому й не готовi були, розслабилися. Це зiграло нам на руку.

– Так… Не треба чекати, поки вони що-небудь придумають, ми маемо першими зробити наступний хiд, – мiркував Модест.

– Тут треба б iз шефом порадитися, – Сашко потягнувся. – У столицю мотнусь. Сьогоднi дзвонив. Завтра i поiду.

– Сам? – пiдняла очi Лана.

– Вiзьму з собою Модю. А ви тут обережнiше, бажано пересуватися парами. В офiсi – насторожi, у мiстi – назирцi. Поки все владнаемо.

* * *

– Модю, а тебе нiколи нiхто не бив? – Лана розсмiялася.

– Щоб сильно – то нi…

– А сильно – це як?

Лана згорнулася калачиком пiд його важкою рукою. У квартирi Лани було так затишно, що хотiлося як можна довше не заснути.

Нiчнi звуки, вiдрiзанi склопакетами, розтiкалися по стiнах будинку нагору i вниз, безсило йшли в землю або летiли в небо. Лана сама запросила його до себе, а вiн не вiдмовився. Хiба нiч iз жiнкою до чогось зобов’язуе? Особливо якщо вона того хоче…

– Чому ти зi мною?

– Ну, Сашко ж сказав, що бажано пересуватися парами…

– А чому ти не з Сашком?

Лана пiдняла голову, сiла.

– Я була з ним.