Месник

– А як бувае?

– Ще вчора у мене було iнше життя… За що мене Господь обрав? Чому мене?

– Егоiст! Господь обрав нас! Мене i тебе.

– Чому Господь обрав нас?

– Тому, що ти найкращий, i я найкраща.

Мовчали. Довго мовчали… Темiнь розсiювалася. Розчинялася.

– Лано, як ти тут опинилася? У цьому мiстi…

– Ти хотiв запитати у Сашка? Рiк тому разом зi своiм шефом вiн був у столицi однiеi азiатськоi краiни. Я тiльки закiнчила школу охоронцiв, менi доручили iх охороняти… Це довга iсторiя.

– Розкажи…

– Добре.

Його шеф мене примiтив i шепнув своiм партнерам, моiм землякам, «замовив» мене. Менi поставили завдання: пе-ре-спати! Тим бiльше у моi обов’язки входило добувати iнформацiю…

– Ти шпигунка?

– Вгамуйся! Я працювала в державнiй службi охорони, це були моi прямi обов’язки. Але ж, не про те мова… Все мое ество збунтувалося… Ти не бачив шефа?

– Нi.

– Ти багато втратив! Але нiчого, у тебе все попереду… Таких екземплярiв не так багато у всiх зоопарках свiту. Я вперше побачила такого чоловiка.

На нього не можна не звернути увагу, кожний, хто його бачить, втрачае мову.

– Так у тебе було багато чоловiкiв…

– Це було мое перше таке завдання. А якщо тебе дiйсно цiкавлять моi чоловiки – було досить.

Лана вiдвернулася, згорнулася клубочком.

– Не сердься, я не хотiв тебе скривдити. – Модя нiжно поцiлував дiвчину в плече, пригорнув до себе. – Важко тобi було?

Зiтхнула, закурила.

– Сашко бачив усю ситуацiю, пiдiйшов до мене сам, порадив. Напоiла я шефа, потерся вiн об мене, помуркав i заснув, сидячи в крiслi.

Жабов чекав мене в коридорi… Ранком я вiд нього вийшла, моi нiчого не запiдозрили. Ми з ним продумали всю iнформацiю, яку я злила…

– А потiм?

– Я закохалася в Сашка. Лише завдяки батьковi, що мене любить безмiрно, вдалося домовитися з моiм начальством, щоб вiдпустили мене. Та що домовитися! Виторгував мене батько… – закашлялась. – Жабов грошима допомiг. Вiн, очевидно, теж думав, що закохався в мене назавжди, а може, просто потрахати хотiв якийсь час.

Азiатка! Екзотика! Спочатку ми не розлучалися нi вдень, нi вночi…

– А шеф?

– На наступну нiч знову мене зажадав. Сашко перехрестився i пiшов до нього на розмову. Про що i скiльки вони говорили – не знаю, але шеф бiльше мене не кликав. Вже потiм Сашко проговорився, що шеф поставив умову, щоб я на очi йому не потрапляла. Отак я опинилася у ваших краях… Спочатку нудьгувала дуже, а потiм… Звикла.

– Сашка давно виставила?

– Рiк уже.