Месник

У сьомому класi навеснi на вихiднi дирекцiя органiзувала автобусну екскурсiю. Запам’яталася Лавра, Софiя, величезний стадiон, величний Днiпро, а ще – як ловили голубiв на мотузяну петлю. Що можна було побачити за два днi…

– Лiворуч – мiжнародний аеропорт, повiтрянi ворота краiни, запам’ятовуй, пригодиться. Ти ж за кордоном не був?

– Нi.

– Поiдеш, паспорт злiпимо.

Вечiрня столиця здалася Окуню гранд-дамою. Нiякого порiвняння з рiдним обласним мiстом. Море рiзнобарвних вогнiв, широкi вулицi, iномарки, центр нагадував европейськ й американськi мiста з фiльмiв.

Висока коробка готелю закрила мiсяць, склянi дверi безшумно роз’iхалися, швейцар поштиво cхилив голову. Сашко усмiхнувся красунi-адмiнiстратору, змахнув перед ii очима кольоровою пластиковою карткою Лiфт миттево пiдняв iх на дванадцятий поверх.

– Ось нашi апартаменти.

Сашко вiдкрив холодильник у холi, дiстав мiнералку.

Номер був величезний. Спiльний хол, кiмната для нарад ванни, душовi, туалети, окремi кiмнати.

– Година часу, – вiдпочиваемо, перебираемось.

Зустрiчаемося тут, – Жабов сховався за дверима.

Модя оглянув тимчасовий пристанок, розвiсив речi в шафi, швидко прийняв душ, включив телевiзор. Каналiв – не порахувати! З балкона столиця була як на долонi, вогням нi кiнця нi краю.

За годину зустрiлися в холi.

– У казино чи в бар?

– Аби поiсти…

– Тодi в ресторан, я забув, що твiй апетит не порiвняти з моiм.

Сашко набрав номер. Вiльний столик пообiцяли за двадцять хвилин.

– Завтра о десятiй зустрiч iз шефом, у нього до тебе е розмова.

– Що за розмова?

– Пам’ятаеш байки дiда Башкира про скарби? Пам’ятаеш нашi походи в Холодний Яр?

– А чого ж не пам’ятати? Ми усi тодi на це присiли, хто з пацанiв не мрiяв знайти скарб… Ти от знайшов…

– Шеф – любитель оригiнальних стародавнiх речей, – продовжував Сашко. – Йому на день народження подарували iкону, не iкону – iконище. Розмiр – зо два метри. Микола Чудотворець у золотому окладi. Не йому, правда, а дружинi… Дружина у шефа штучка ще та… Четверта вже… Мiс столиця… Красуня писана… Але стерво!.

.

Вiн щось ще розповiдав про дружину шефа, але Модя слухав неуважно, майже не слухав. Права була Лана, не для охорони власноi персони висмикнув його однокласник Сашко Жабов iз тихого сiльського життя. Потрiбно було продемонструвати шефу живого свiдка казок про скарби, щоб той ще бiльше повiрив у цi казки, щоб наблизив до себе. А свiдок, тобто вiн, Модест Окунь, шукатиме тi скарби, котрих, швидше за все, немае.