Месник

Жiнцi – майже неможливо, – думав, дивлячись в очi шефу. – Сашко говорив, що в нього четверта дружина. Як вiн пiд ними не стерся?…»

– Валентин Валентинович, – голос нагадував гуркiт прибою.

– Модест Марсович, – нахилив голову в легкому поклонi.

– Так-так, – гучним басом вiдiзвався Валентин Валентинович. – Все в iменi твоему дивне… Ходiмо, хлопчики.

Вони пройшли вслiд за шефом у глибину кабiнету, увiйшли в шафу, що виявилася передбанником затишноi кiмнати вiдпочинку з вузенькими крiслами.

«Очевидно, розмiри знiмали з гепи господаря», – вiдзначив про себе Модест.

– Сiдайте, – шеф натиснув кнопку мiнiатюрного пульта.

Нечутно, непомiтно, як тiнь, з’явилася дiвчина з приймальнi. Швидше, нiж це бувае звичайно, на рiзьбленому столику з’явився коньяк, лимон, кiмнату заполонили пахощi кави.

– Дякую, Катрусю, – рикнув шеф i провiв Катерину поглядом рисi. – За знайомство!

Чарка втопилася у шефа в руцi, i здавалося, що вiн пив iз власного кулака.

– Як там у вас справи?

Сашко ледве висунувся на край крiсла.

– Проблеми, Валентине Валентиновичу. Не зрозумiли нас партнери…

– Знаю! – вiдрiзав, не розмикаючи вуст. – Про це потiм.

– А так усе нормально. Як домовлялися… Я звiт привiз – Твiй товариш знае задачу? Ви щось починали в цьому напрямку?

– Я йому трохи розповiв, думав, ви докладнiше…

– Думав! Ти краще за мене все знаеш, навiщо на мене звалюеш?

– Валентине Валентиновичу…

– Добре. Хлопчики, – шеф повернувся до Окуня, – край у вас багатий, люди гарнi, позитивнi, чемнi… Модесте Марсовичу, прохання в мене до тебе.

Модя пiдвiв голову, нiби просячи слова.

– Якщо i пригрузив тебе Олександр справами, попрошу, вiн справи цi на iнших розкидае.

– Що потрiбно зробити, Валентине Валентиновичу? – пiшов у наступ.

– Не квапся, розповiм.

Знову непомiтно з’явилася Катя, помiняла попiльничку, налила в чарки коньяк.

– За успiх нашого пiдприемства!

Дорогий коньяк залишав приемне вiдчуття в ротi, теплом розходився по тiлу.

– Твiй товариш розповiв менi про деякi цiкавi речi, що знаходяться у вашiй мiсцевостi… Ікони, книги, браслети… Що скажеш?

– Ікони е, знаю, в кого можна купити… На книгу монастир претендуе.

– Я про книгу говорив з господарем, – втрутився Сашко. – Переб’емо цiною i заберемо, книга вартiсна, якщо вивезти за кордон – капусту можна зрубати.