Камінний хрест (збірник)

– Тумана пускае, чьо вiн хоче? Ти, небоже, такого способу трiбуеш, е, ми й на це вченi!

Максим витрiщив очi, як баран, i не розумiв, що дiеться.

– Змiркував, що я мнекий, зараз угадав…

Говорив, аби оправдатися перед Михайлом i Гьоргiем.

– Дайте, дайте, газдо, руку, але iз щирого серця, бо як вас поцулую, то менi буде легко. Я виджу, що вже менi не ходити по свiтi, та хотiв би-м вiдпрощитиси з вами.

– Ти не цулуй, бо я геть змнекну, я тобi i так простю.

– Але я вас просю дуже, бо я дуже тяжко буду умирати, бо я ще нiкого в руку не цiлував, аби нiби так iз серцем.

– Тихо, мой, не жвинди, не пiдходи подалеки, бо як угатю – та й не дригнеш!

– Коли ви гадаете, що дурю, а я, бiгме, правду кажу. Я, видите, як напився горiвки, та й менi отак утворилоси в головi, що я маю згинути i цего газду в руку поцулувати, аби менi Бог грiха зменшив. Та дайте руку, газдо, кажiть, най дасть.

– Що цес чоловiк вiд мене хоче, коли я не порадю, бо я жилiсливий такий, що я не годен тому стерпiти…

Максим не знав, де подiтися, що з собою робити в такiм клопотi.

– Мнекого все таке, все вiн у людий на посмiховиську, така натура паскудна! Та ви знаете, що як я трохи горiвки нап’юси, та й плачу, таже знаете. Було мене таки суда не кликати, бо я знаете, такий, як предиво…

Злодiй хотiв взяти Максимову руку, аби поцiлувати.

– Цес злодiй хоче штуков нас зайти. Ідiть, Максиме, геть вiд него, уступiтьси.

– Давайте горiвки, Гьоргiю, пиймо з-по три, аби раз дiстали iдь, – сказав Михайло.

– Не йдiть, Максиме, не йдiть, вуечку, вiд мене, бо я зараз умру. Я не боюси, бiгме, не боюси, але такий мене неспокiй тре…

Вiн почав дрожати на цiлiм тiлi, губи тряслися, як живi. Михайло i Гьоргiй пили горiвку i не дивилися на нього.

– Та чого ти си боiш, нема чого, я тобi дам руку поцулувати, вже дам, най нi i вiб’ють, вже дам, на, цулуй, як ти собi жедаеш…

Злодiй прилип до руки, а Максим клiпав очима так, як би хтось його раз по разовi бив по лицi.

– Мнекому нiколи не варт бути, бо мнекий чоловiк нездалий до нiчого…

Михайло розставив всi пальцi в руках i показував Гьоргiевi.

– Мой, мой, такi дужi, такi лакомi на бiйку, що раз лакомi, де ймуть, там з мнесом рвуть!

А Гьоргiй нiчого не говорив, лиш заедно плював у долонi i наливав горiвку.

– Доста вже, небоже, доста, пусти, най я собi йду, бо тут нема Бога, я на таке не можу дивитиси.