Камінний хрест (збірник)

Михайло:

– Скажи нам, чоловiче, вiдки ти забрiв у наше село, ци ти близький, ци далекий?

– Я зi свiта.

– А як ти, ци нашоi мужицькоi ложи, ци мiщанськоi, ци панськоi? Бо iнакше до тебе застосуемоси. Мужика то так б’еси: зо три рази люшнев дулуманом по головi, скiлька раз по лицi, аби впав. Бо мужик твердий, до него треба твердо братиси, а як вiн пiд ногами, то легка робота. А пана рiх-туеси знов на iншу моду; люшнi не показуй, бо вмре вiдразу, але пужiвном настраш. А як вiн делькотить на цiлiм тiлi, то дай у морду два рази, але також не дуже: пан вже пiд ногами! Походи трохи по нiм мiнуту, двi, та й готовий, ребра потертi на форост, бо то бiленька кiстка, як папiр.

А жида береш на пiрший вогонь за пейси; вiн скаче, плюе, корчиться, як пружина. Але ти на то не дивишси, лише закладаеш великий палець межи два малi та й дюгом его попiд ребра, все дюгом. Це легка бiйка, але болюча дуже…

Газди тяжко, тупо засмiялися, а Михайло встромив голову поза Максима i чекав, що йому злодiй скаже.

– Ну, до якоi вiри пристаеш?

– То, газдо, таке, що як ви п’ете горiвку, то ви мене жадним способом живого з рук не пустите.

– Правду кажеш, бiгме, правду, за це тi люблю!

– А заки вб’ете, то дайте ще горiвки, най нап’юси, аби-м не знав, коли i як.

– Пий, на таке дiло пий, я не бороню, але чо ти на мене лучив, бодай тебе Бог скарав! Мой, я твердий, я камiнний, тебе з моiх рук нiхто не вiрве!

Злодiй випив ще п’ять келишкiв.

– Бийте, кiлько хочете, я вже злагоджений.

– Чекай, бре, добре, що ти вже контетний, але ми ще не контетнi, ти по п’еть, а ми по однi.

Як тебе здогонимо, пiчнем говорити.

Михайло дивився дуже весело. Максим якусь думку мав, але боявся ii виявити, а Гьоргiй був неспокiйний.

– Виджу, люди, що буде бiда, уступив би-м си геть, а щось нi до него тягне, ланцухами тягне… Гай, гай, пиймо, закусюймо…

– Газдо, дайте, най вас поцулую в руку, – сказав злодiй до Максима.

– Ов, чоловiче, ти дуже боiшси, ов, це не файно!

– Бiгме, вас не боюси, бiгме, i сто раз забожуси, що не боюси!

– А що ж?

– Менi легко стало на душi тепер, та я хочу цего газду в руку поцулувати; вiн сивий чоловiк, мiг би бути моiм татом…

– Чоловiче, лиш мене, бо я мнекий на сумлiне, я не хочу, будь собi без мене…

– Але дайте руку, бо грiх мете мати, я хочу вас поцулувати, як рiдного тата.

– Я цалком мнекий, чоловiче, не цулуй мене.

Михайло i Гьоргiй аж роти пороззявляли i горiвку перестали пити. Наiжили чупер i своiм вухам не вiрили.