Камінний хрест (збірник)

Вiтегни руки з пазухи, не облапуй нi, пусти, бо менi такий встид, що не знаю, де подiтиси!

– Я ще хочу образ цулувати, я ще хочу порiг, я хочу всiх, всiх, де хто е на свiтi, – кричав злодiй.

Жiнка зiскочила з печi i втекла. Михайло вийшов iз-за стола темний i п’яний, як нiч, Гьоргiй стояв i нагадував собi, що вiн мав щось робити.

– Максиме, ви менi з хати шуруйте, аби я вас тут не видiв, бо вб’ю, як горобця; гай, забирайтеси.

– Я пiду, Гьоргiю, я вам не кажу нiчо, але ви не гнiвайтеси, бо ви знаете, що я мнекий чоловiк.

Менi так здаеси, що грiх будете мати, я собi йду…

– Ідiть, iдiть, бо ви не хлоп, але зальопана баба!

– Та я то кажу, що я не до него, я…

Максим пiднiсся i вийшов з-поза стола.

– Будьте здоровi та й не бануйте, бо я, як якись казав, не до цего…

Злодiй один лишився за столом, блiдий трохи, але веселий.

– А ти вiдеш iз-за стола, ци треба тi вiдти вiносити?

– Я не вiду, я виджу, ще не вiду, бо я маю тут пiд образами сидiти.

– Ой вiдеш, бiгме, вiдеш, ми будемо просити!

І кинулися на нього, як голоднi вовки.

Такий панок[41 - Надруковано вперше в збiрцi «Дорога» (с. 84–90). Час написання – приблизно 1900 рiк.]

Вiн такий маленький панок у такiм маленькiм мiстi, що там е богато жидiв i один панський склепок. Те мiсто стоiть посеред сiл, як скостенiле село, як падлина вонюче, як смiтник цiлого повiту. У торговi днi воно оживае, малюеться селами i веселе. На ринку стоiть комедiянтська буда; якiсь страшнi музики вигравають у нiй, страшнi бестii вишкiрюють зуби з полотен буди i якась панна воскова гримае в брязкучi тарелi.

А перед будою стоять сiльськi люди у всiляких строях i дивлятьси. Цiла юрба справляе своi очi на деревляного блазника, що вибiгае з даху буди i просить усiх досередини, махаючи руками. Смiх, гамiр, сльози зо смiху. До блазника виходить деревляна дiвчина i обiймаеться з ним. А смiху на ринку стiльки, що жидам вуха деревiють, що пани в канцелярiях iз крiсел зiскакують. Увесь смiх iз сiл прийшов на ринок. Старi мужики тягнуть синiв i молодиць за плечi, аби йти за орудками, а iм анi в гадцi покидати комедiю. Аж надвечiр маса розлiзаеться i лишае пустий, гидкий ринок, аби мали де бавитися жиденята.

У такiм мiстi жие маленький панок. Вiн на пенсii, дiтей не мае i жiнки не мае. Сам сивий уже, в сивiм капелюсi i сивiй одежi. Цiлий день сидить у панськiм склепочку i мовчить. Що пани другi пробують з ним говорити, то вiн на той час тягне зi склянки пиво i забувае потiм вiдповiдати.