Камінний хрест (збірник)

– Не можеш ту башту трохи приперти, не мож хлiба з'iсти…

Семен iв i не припирав башти. Трохи його жiнка вколола отим словом, але вiн возив далi сметану з миски.

– Чмакае, як штири свинi. Боже, Боже, таку маеш гям-бу нехарапутну, як у староi конини.

Семен iще мовчав. Трохи був i винен, а по-друге, хотiв добре попоiсти. Врештi встав i перехрестився. Вийшов надвiр, дав свиням пити i вернувся, аби лягати.

– Адi, насадивси та й лiтае, як колода, ану-ко, ци вiн вiкаже де носа? Гние отак кождого света та й недiлi.

– Чьо ти собi гудза зо мнов шукаеш? Як я тобi зав'ежу гудз, то ти його не роз'ежиш, я тобi дам гудза!

– Я би тебе щонедiлi живого кусала.

– Коби-то свиня мала роги…

– Стоiть у церквi як баран недорiзаний. Іншi газди як газди; а вiн такий зателепаний, як колера. Менi аж лице лупаеси за такого газду.

– Ото, бiдна головко, та й втратю царство небесне! Нагаруйси цiлий тиждень, та ще у церковi гаптах стiй! Стiй уже ти за мене, а я i так Божого слова вiслухаю.

– Ой, вже ти слухаеш слова Божого. Одного лумера не знаеш, що ксьондз казав на казаню. Станеш насеред церкви, як сновида. Дивиси, а очi вже пiшли у стовбiр, дивиси, а рот вже розхиливси, як ворота, дивиси, а слина тече вже з рота. А я дивлюси, та й земля пiдо мнов горить зi встиду!

– Уступиси вiд мене ти, побожна, най я трохи очi прижмурю. Тобi однако молоти, а я ледви тлiнний.

– Бо не стiй у церквi, як слуп. Лиш ксьондз стане з книжки читати, а ти вже очi вiпулиш, як цибулi.

Та й махаеш головов як конина на сонце, та й пускаеш нитки слини, як павук, такi тоненькi, – лиш що не захаркотиш у церквi. А моя мама казали, що то нечисте закрадаеси та чоловiка на сон ломить, аби Божого слова не слухав. А коло тебе нема Бога, ой, бiгме нема!

– Агiй на тебе, таже най твоi голови дiдько причепитьси, не моi! Ото побожна?! Мой, та ти написаласи в якесь архиримське браство та гадаеш, що-с вже света? Та я тобi так шкiру спишу, як у книжцi, такими синiми редами… Зiйшлиси газдинi у браство! Нiхто такого не чув та й не видiв.

Одна мала дитину дiвков, друга одовов, трета найшла собi без чоловiка – самi пореднi газдинi зiйшлиси. Та якби вас тотi черцi знали, що ви за чилединка, та вони би вас буком з церкови! Адi, якi менi побожнi, лиш фоста на задi хибуе! Книжки читають, образи купують, таки живi до раю!

Семениха аж заплакала, аж затремтiла.

– То було нi не брати, як мала-м дитину! Ото-м собi долю напитала.