Камінний хрест (збірник)

А той корч обминае. Стiльки спокою, доки спить…

Лист

Полiтичним арештантам мужикам на Святий вечiр[26 - В основi сюжету лежить правдива подiя, яка мала мiсце в с. Пiстинь на Косiвщинi: вiдомий дiяч украiнськоi радикальноi партii i добрий приятель Стефаника з гiмназiйних рокiв Федiр Котюк убив свою дружину, бо не дозволяла йому вести активну виборчу агiтацiю (детальнiше про це див. лист письменника до В. Морачевського за листопад 1897 року). Був засуджений до семи рокiв ув’язнення i помер у тюрмi.

Довiдавшись про нещастя, В. Стефаник всiляко намагався полегшити долю Федора, збираючи грошi на адвоката, а пiзнiше турбуючись про його дiтей (див.: ІІІ, 123–125). Новелу створено влiтку або восени 1897 року на пiдставi реального листа арештованого i вперше надруковано в чернiвецькiй «Працi» (1897. – № 17. – 19 грудня. – C. 130–132) пiд криптонiмом «С». Для збiрки «Камiнний хрест» автор грунтовно ii доопрацював, а мiсцями й переробив (пор. iз текстом першодруку й змiстом листа Федора Котюка, що його В. Стефаник цитуе В. Морачевському: І, 287–290). Твiр мае присвяту: «Полiтичним арештантам-мужикам на Святий вечiр».]

У хатi було так ясно, що баба Грициха видiла кожний палець Іванкiв, де вiн до стiни притулився.

Сонце спускалося насамперед на лiс, що стояв на горi перед хатою, на його галуззю лишало всi своi дорогi камiнi блискучi, а лiс бив промiннями у вiкна хати.

І таких iх було багато в хатi, що баба видiла кожнiський палець Іванiв на стiнi.

– Мой, Іване, аби я тебе не видiла бiльше на лавi! Адi, що ти iз стiн поробив.

По землi собi бiгай.

Іванко бiгав вiд порога до стола та возив на нитцi колiсцятко вiд ниток та й казав бабi:

– Не бiйтеси, я вже, бiгме, не буду.

Коло баби на печi сидiла маленька Марiйка з заплетеною кiсочкою, як мишачий хвостик.

«Боже, Боже, як народовi тiсно стало жити, а як света надiйдуть та й нарiд таки веселиться», – гадкувала собi баба.

Лице зморщене, синi губи, сухi руки, сивий волос – отака баба.

– Ба, вуйко Василь iдуть до нас iз Николов Сименовим, iз тим, що в школах вiн си вчiть.

– Тiкай iз землi, бiжи д бабi на пiч!

До хати увiйшов Василь iз школярем.

– А в вас, мамо, на печi Рiздво? Вiнчую вас счестем, здоров’ем, аби-сте ще прожили межи нами, – вiншував син мамi та й цiлував у руку.

– Ой синку, менi Рiздво не в головi. Я, дитинко, всi днi оплакую i свето, i будень, – казала баба, та й сльози в очах показалися.