Камінний хрест (збірник)

Знаете, що як сирота плаче, то всi ангели плачуть…»

– Обчiсую я твоi дiти щосуботи, та й сорочки iм перу щотижня, та й пускаю старi слези за водою, – вiдповiла баба.

«А ти, брате Василю, дбай за моi хлопцi. Не пускай iх у мiшку по дощевi ходити, але ти iм сардачинки поший. Навчи iх нарозум, як би й я, а не пусти попiд плоти. Зроби з них газдiв та й наказуй, аби свого тата та й маму не забували, бо iх тато не був лайдак, але свое право тримав…»

– Ой Федоре, не пустю я твоi хлопцi попiд чужi плоти, але навчу iх, як рiднi, – вже Василь казав.

«А ту ниву пiд ланом засiйте пшеницев, бо то добра нива, недавно гноена. Та й робiть так, аби моiм дiтем кривди не було, бо я маю таку гадку, що вiдси я вже не годен вiйти. Та й припишiть до мене геть за все, що си дома дiе.

Клонеюси до тебе, брате, та й до вас, мамо, та й до дiтий моiх.

    Федiр».

Баба ревно плакала, а обое дiти за нею.

– На-ко тобi грейцiр, на-ко, але не плач. Адi, чуеш, що дедя каже, аби-с баби слухав, аби-с не пустував.

Казав оце Василь до Іванка та й дав йому новенький грейцар.

Вечiрня година[27 - Як згадувалося, новелу вперше надруковано разом iз «Засiданням» та «З мiста йдучи» у «Лiтературно-науковому вiснику». Вона мае кiлька редакцiй, i всi вони надзвичайно цiкавi для розумiння фактiв внутрiшньоi бiографii письменника. Перший начерк цього автобiографiчного твору див. у листi до В. Морачевського за сiчень 1898 року (ІІІ, 133–135), автограф же другоi, чистовоi редакцii зберiгаеться в ІЛШ.

Вiн датований 30 сiчня 1898 року i мае назву «Мужицька дитина» (опублiковано: І, 292–295).]

Не мiг сiсти, так його щось гнало вiд стiни до стiни. Ходив та ходив по хатi. Обстанова хатня i кути замазувалися i пропадали в вечiрнiм сутiнку, а в головi зарисовувалися давнi образи щораз виразнiше.

– Отсе така хвиля, коли малi дiти вибiгають iз хати на толоку i граються дуже весело, нервово. В таку пору дiвчата не хотять гонити товару додому, бо кажуть, що як зоря вечiрня на небо виходить, то голос по росi стелиться, – i спiвають, аби голос стелився.

А взимi то мами прядуть кужiль та й спiвають своi дiвоцькi спiванки, але так сумно, як би банували за молодим вiком. Дiти сходяться разом докупи i шепочуть на печi та й засипляють без вечерi. Чудна якась вечiрня година.

Ходив та гладив себе рукою по чолi, як би хотiв усi своi думки замкнути у головi, аби не повилiтали, бо щиро хотiв iх перегадувати.

– Ба не знати, що вiн дiе? Такий був добрий товариш.