Камінний хрест (збірник)

Дiд показував iм на ярмi рiзьбленi плуги, воли, погоничi, казав, що вони також незабавки будуть iти в поле орати.

Як сонце заходило, то невiстки з унуками йшли додому, а баба iх виводила за ворота i там ще довго з ними говорила.

А третiй мiж ними дяк Базьо. Вiн не був iм анi сват, анi брат, лише сидiв з ними через город. Баба Дмитрика все носила йому обiдати i вечеряти, бо вiн був одинокий i старий. Та, вiдай, нiколи не iв вiн бабиного обiду, бо все був п’яний.

– Базю, чого ви стiлько тоi горiвки п’ете? Таже вона у вас колись запалитьси!

– Бабко Митришко, як я не маю пити, коли менi книжки в головi, як заяцi, бiгають! Кождий стих, кожда титла преся, аби ii спiвати або читати, а менi голова розскакуеся.

Всi зберуться, як хмара малих дiтий, i хотять в однi вузенькi дверi пропхатися i дати себе чути. А моя голова от яка маленька, ще й обстрижена, та де iх подiти? Добре, що ви своi дiти порозкладали по городах, а моi всi на купi. Та мушу я iх горiвкою напоiти, аби вони попилися та й менi дали трошки супокою!

Баба журливо похитувала головою.

– Ото, яка наука страшна, то не цiпом махати!

І давала Базевi знов грошей на горiвку. За те вiн не одноi недiлi приходив до бабиноi хати i читав смiшнi книжечки. Сини i невiстки помирали зо смiху вiд Луця Заливайка та вiд iндика, що лише стiльки мае розуму, що в хвостi.

А одного разу Базьо прочитав iм таку страшну книжку, що баба i невiстки розплакалися зi страху, а сини геть посоловiли.

«Земля не дасть плодов своiх, на скоти вашi пошлю заразу i погибнуть вам, а люди вашi потоплю. Дощi не упадуть на землю, а земля будеть, як камень, i не видасть плода iз себе…»

Базьо i сам побачив, що трохи перебрав мiрку, i найшов у тiй книжцi такi слова:

«Кто сей лист при собi мае, або часто читае, або з прилiжностею слухае, або переписуе, той сподобиться ласцi Божой… В котрiм домi той лист находиться, там анi вогонь, анi вода, анi гром, анi нiякая злая рiч зашкодити не може…»

Це трохи додало духу i Базевi, i бабi, i невiсткам.

Вони зараз дали дяковi грошi, аби iм ту книжку купив. За бабою i невiстками подалися всi жiнки з села i подавали дяковi грошi, аби i iх хати були заасекурованi вiд огню та грому. Дяк книжки накупив, ще й нову банду собi справив за одним заходом i нову порцелянову люльку. Потiм щонедiлi читав ту книжку все в iншоi газдинi i брав за то двi шустцi на горiвку i колач, аби мав чим закусити.