Камінний хрест (збірник)

Вже небогато йому хибувало, аби всi хати обчитати, бо лишилося лише кiлька бiдних хаток пiд лiсом, як Базьо заслаб. Кинуло його в дрощi, потiм у гарячку, потiм, оповiдають люди, що з рота вийшов маленький, синiй вогник, i Базьо Боговi вiддав свою душу. Вiдай, горiвка в нiм запалилася. Досить того, що всi жiнки за ним плакали i голосили, як за братом рiдним.

Баба Дмитриха недовго банувала, бо сама восени пiшла за дяком у ту далеку дорогу. Дiд Дмитро таки не попасав довго без баби, бо й собi навесну помандрував на могилу.

Люди за них давно забули, бо то вже не нинi, як вони померли. Лише читальники не раз iх згадують, як зговоряться за початок читальнi.

– То сам початок читальнi заходить ще вiд старого дiда Митра, i вiд баби Митрихи, i дяка Базя. В iх хатi почав дяк перший раз читати книжечки. Ще й тепер десь попiд сволоками заткненi «Божi листи» та «Луцi Заливайки», але тепер нiхто вже iх не читае, минулиси…

– Ой минулиси.

– І тота трояка солонина минуласи.

– Ого, конем не здогониш!

Вiстуни[32 - Новелу написано, ймовiрнiше за все, 1900 року i вперше опублiковано в збiрцi «Дорога (с.

То будуть старi, бiднi вдови, або iх внуки, або старi дiди, що коло своiх дiтей i туляться i чують щодня, який вони тягар у хатi, або то будуть молодi жiнки з малими дiтьми, що iх чоловiки покинули i десь у великiм мiстi за них забули. Вони будуть iти чередою в поле, минатимуть хрести, що тепер iх нiяка зелень не закривае, лишатимуть за собою блискучi, гладкi, сталевi дороги i будуть розходитися по сивих монотонних стернях, дiти будуть шукати колосся, а старi тамтогорiчних ковiньок.

І дiд Михайло буде йти зi своiми внуками, з двома хлопчиками i з Оксаною, найстаршою мiж ними. Хлопцi будуть, як лошачки, то перебiгати дiда, то лишатися далеко позаду, а Оксана буде все йти разом. Дiд буде нести дрантиву, чорну верiтку на плечах i буде покашлювати, Оксана буде мати в руцi хлiб для хлопцiв i для себе. То буде саме полудне, а дiд буде все казати Оксанi:

– Це сонце, синку, вже з морозом.

Будуть вони iти, iти i зiпруться на однiй нивi. Дiд стане коло межi, Оксана пiде серединою ниви, а хлопцi почнуть шукати дуч по полю, керничок ясних i батiжкiв та ножикiв, загублених пастухами.

Оксана здойматиме кожний колосок, що надибле, i буде всi складати в лiву руку, а як жмит згрубiе, то вона його буде складати понад ярок, аби потiм легко найти. Вишукувати буде долини, рови, бо там найбiльше колосся.