Камінний хрест (збірник)

Вiн не давався, намагався не боятися, тодi вони вибiгали на пiч i щипали його, душили i в рот онучi запихали. Одноi ночi злетiлися до хати всi чорти. Гуляли, аж хата дрожала, а вiтер такий здоймили, що вiн замерзав на печi. Потiм позасiдали поза стiл i повивалювали з утоми язики, такi самi, як той маленький язичок, що вiн його поклав пiд Курочкову стодолу. Вiн лежав, як мертвий, аж як кури запiяли, то вiн ледве пiднявся i зачав молитви говорити. Але i при молитвi вони йому не давали спокою. Вiн не мiг нагадати таких молитов, що iх найлiпше знав, – вiн забував навiть хреститися.

– Треба брати гроший вiдки голова, та посвiтити хату, бо тут нечисте злiзлоси з цiлого села накупу. Вiпили з мене кров, що вiтер нi з нiг iзгонить!

Як весняне сонце заблисло, то вiн смарував чоботи, латав сорочки, i плiв волоки до постолiв, i тiшився, що раз уже пiде до служби.

– Уберуси, вбуюси файно та й до двора! Проши вельможного пана, мелдуюси до панськоi служби.

– Добре, Федоре, – десь вiдповiдав йому пан, – ти, виджу, слушний чоловiк, коли ти подлуг припiсу мель-дуешси.

І Федiр, латаючи сорочку, солодко усмiхався.

IV

Федiр стояв серед панського гумна i сумно дивився за рядом плугiв, що висотувався з брами, як ланцюг, у котрiм залiзо споювало м’ясо людське з м’ясом волiв.

– Уже мое оране скiнчилоси! Старе вогниво, та й вiкинули, бо ланцюг серед дороги урвав би си!

Похитав головою та й пiшов до стодоли брати свиням зерна.

Якби хто з села повибирав щонайгiршi хатки, а до них загнав щонайобдертiших мужикiв i найжовтiших жiнок i додав ще голоi дробини – дiтей – i все те поставив близько себе накупу, то мав би правдивий образ тих хаток iз iх мешканцями.

Федiр з гумна дивився на тi хатки i щось заперечив головою:

– А де ж я би там iшов у таке пекло! Я собi буду спати у стайнi, тепер зими нема. Не пiду я там у тоту пропасть.

Вечором пiшов до стайнi. Коло ясел стояли воли двома довгими лавами i лiниво жували сiно. Коло кожних чотирьох сидiв погонич i дозирав, аби пiд себе не викидали. Мiж тими лавами сидiли на землi плугатарi i сiвачi. Латали собi постоли, стягали мотузками сердачини i направляли iстики. Кожний коло чогось нипав. Коло них присiв Федiр. Воли один по одному падали на солому, за ними переверталися в ясла погоничi, а за погоничами йшли плугатарi.