Камінний хрест (збірник)

В стайнi запанував тяжкий вiдпочинок, що по утомi зораних ланiв паде на стайню, як тяжкий камiнь. Федiр також засунувся перед воли.

– Свинарю, мой, а марш з-перед волiв межи свинi! Ще тобi лужко стелити! Твоя Марiйка добре нас рiхтуе. Тiкаеси, як сука, з фiрманом, та вiдавуе йому з обiду щонайлiпше, та ще й ти прилiз на нашу голову? Марш з-перед волiв!

Федiр вилiз iз ясел i ляг пiд брамою на в’язку соломи. Забута кривда в тiй хвилинi пробудилася.

– Грiх меш мати за мене, Андрiю, грiх…

Стайня стогнала, позiвала, зi сну говорила.

Так тяжко дихала, як би десь глибоко в землi душилися тисячi людей.

– Молиси за мене, най мене Бог хоронить, най мене направить на лiпший розум, бо те спечу у вогнi, як пацюка, бо меш три днi попiл за своiм богацтвом згортати…

Над ранок i вiн скотився у чорну пропасть стаенного сну.

V

Федiр потiм нiколи не ходив до стайнi i не говорив з наймитами. Спав у стодолi i не показувався на очi. По Великоднi Марiя вiддалася за фiрмана i переходила з ним на службу до другого пана.

Федiр вийшов з ними за браму i попрощався.

– Марiе, а памнетай, що я хату при людих Настi вiдкажу, аби ти ii не вiдгонила, бо вона, сарака, одна-одиниця!

І вернувся. В хлiвi, аби нiхто не бачив, заплакав.

– Тепер жий, з ким хочеш!

Тоi днини впився i прийшов до стайнi.

– Мой, скарбов’яни, тепер нi не вiгонiть, бо вже моя Марiя помандрувала.

– Хто би вас вiгонив, от легайте та спiть, як-сте набрали повну голову.

– Певне, що п’еному добре спати, так i Бог приказав.

Але ти кажеш iти спати, а я тебе питаюси, де я маю iти спати? Як ти така мудра голова, то ти менi скажи, де маю iти спати?

Вiн аж носа Процевого дотулився, так близько присунувся зi своiм питанням.

– Де впадете, там будете спати.

– А якби я так у яселца, га?

Вiн злобно засмiявся.

– Я в ясла, а ти мене за гирю, та в шию, та буком: а марш, старий псе!

Погоничi повилiзали з ясел, аби дивитися на комедiю.

– Бий з ясел, бо ти тут гнив та й маеш зогнити, бо ти не знаеш, що то е чоловiк, – ти вiл, ти хати нiколи не видiв! Ти поредного чоловiка з ясел буком! Але ти мене запитаешси: «А де ти, васпан, дотепер був?» А я тобi кажу: «Був-сми межи людьми, любо менi було».

Але ти кажеш: «А чого ж тебе люди вiд себе прiгнали?» Отут гудз! А я тобi на це нiчо не скажу, лиш три словi: «Нема у людий Бога». А ти голова розумна та й усе вже знаеш…

– Ідiть, старий, спати, не гнiть бандиги, а завтра пiдемо в село на вибiр, та ми тих богачикiв трохи намнемо.