Камінний хрест (збірник)

Вiн мовчить, а село сумно довкола нього спiвае, а верби кидають у нього зiсхлим листям…

Злодiй[40 - Новелу написано, правдоподiбно, в 1900 роцi й опублiковано вперше в збiрцi «Дорога» (с. 75–83). Про зовнiшнi iмпульси ii створення признався письменник в роздумах «Пiд вражiнням вистави “Землi”»: вiн добре знав реальних прототипiв оповiдженоi iсторii, але трохи ii переiнакшив вiдповiдно до художньоi концепцii.]

Посеред хати стояли два дужi, моцнi хлопи. Сорочки на них подертi, лиця покровавленi.

– Не май, чоловiче, тоi гадки, аби я тебе з рук пустив…

Сопiли оба, були помученi i ловили в груди воздух. Коло постелi сперлася молода жiнка, застрашена i заспана.

– Не стiй, але пiди зараз за Михайлом i за Максимом та скажи, аби зараз прийшли, бо я злодiя маю в руках.

Жiнка вийшла, а вони лишилися.

– Цес якби лучив на слабого, та й взев би жите коло власноi хати.

Приступив до лави, взяв кварту з водою i пив так лакомо, що чути було булькотання води з гортанцi.

– Не треба йти до цирулика, цес пустив кровi доста.

А ще сих слiв не сказав, як злодiй вдарив його кулаком мiж очi.

– Ти б’еш, та й я буду, ану, хто лiпше?

Буковим, грубим полiном замахнувся, i злодiй упав на землю. З нiг сикнула кров.

– Тiкай тепер, як можеш, я тобi нiчо не скажу.

Мовчали довго. Тусклий каганець не мiг продертися через темряву по кутах, а мухи почали гудiти несмiливо.

– Та затамуй собi кров, чоловiче, бо вся вiтече.

– Дай менi води, газдо.

– Дам тобi води, крiписи, бо не знаеш, що тебе чекае!

Довга мовчанка.

– Ти, виджу, моцний, газдо.

– Я моцний, небоже, я коня на плечi беру, ти не добре трафив до мене.

– А натуру маеш мнеку?

– Я мнекий, але злодiя живого з рук не пускаю!

– То я маю вже тут загибати?

– Або я знаю, ци ти твердий, ци мнекий? Як-ис твердий, то можеш вiтримати…

І знов тиша запанувала в низькiй хатi.

– Затамуй собi кров.

– Нащо, аби гiрше болiло, як меш бити? Кров-то е сама бiль.

– Як я вже буду бити, то мусить болiти, хiба би-с дух спустив.

– А Бога не меш боятиси?

– А ти Бога боявси, як-ис лiз у комору? Та там увесь мiй добиток. Та якби ти був тото забрав, та ти би мене на вiки вiчнi скалiчив! А чому ж ти не лiзеш до богача, але до бiдного?

– Пропало, нема що говорити! Бий, та дай менi спокiй!

– Певне, що буду бити.

На долiвцi зробилася калюжа кровi.