Записки Кирпатого Мефістотеля (збірник)

Я пошлю Катю в театр, це п’ять хвилин звiдси. Вона пiшла на оперетку. Сьогоднi iде «Орфей у пеклi». Кондратський пропонував взяти й мене з собою, але мама сказала, що менi ще не можна дивитись на цю п’есу. Хочеш, таточку? – я пошлю Катюшу. Вона знайде маму, вони сидять у партерi в четвертiм рядi, я сама читала бiлети.

– Ах, так вона пiшла на оперетку! – усмiхаеться Панас Павлович. – І з Кондратським?

– Ну, таточку, будь ласка, не вигадуй нiяких паскудств! І не суди по собi!

– Так!.. Ну, так от що! Катю можна потiм послати, а я хочу подивитись на Дiму.

Ти побуть тут з Яковом Васильовичем, а я пiду до Дiми.

І Панас Павлович уважно, строго й мовчки зиркае на мене. Вiн видаеться менi трохи блiдим, але цiлком спокiйним.

– Добре, таточку! Тiльки ви, Якове Васильовичу, посидьте тут трошки без мене, я мушу зробити коло себе порядок…

І Галя задом виходить з вiтальнi, роблячи милу й соромливу усмiшку.

Я стараюсь уявити собi, як Панас Павлович входить у спальню, як будить Дiму.

Дiма з просоня не розумiе нiчого, усмiхаеться сонно, думаючи, що йому сниться тато. Панас Павлович хвилюеться, хоче одягти Дiму але вiд хвилювання все плутае, а Дiма регоче й поправляе його.

Галя вертаеться. Сукня застiбнута, косичка заплетена. Вона сiдае проти мене й починае розважати, безупинно оповiдаючи щось про якихсь там «подруг-дiвчат», про класних дам, про прочитанi книжки. Вона висловлюеться, як доросла, з правильним уживанням чужоземних слiв, очевидячки, милуючись сама собою.

Довгенько сидимо так. Я вже починаю думати, що Панас Павлович змiнив свою постанову. Але от чуються кроки i дзвiнкий голосок Дiми.

– Боже мiй! – сплескуе руками Галя. – Тато пiдняв Дiму. Мама буде сердитись!

У вiтальню входить Панас Павлович, тримаючи Дiму за ручку. Дiма весь сяе i кричить до Галi:

– А ми з татом на автомобiлi поiдемо кататись!

– Тату! – з жахом питае Галя. – Це правда?

– Так! Я хочу трошки покатать його… – говорить Панас Павлович. Вiн зовсiм спокiйний, навiть занадто спокiйний.

– Тату! Я не пущу Дiму. Мама казала, щоб…

– Іди спати, Галю, й не кажи дурниць! Але Галя кидаеться до дверей у передпокiй i рiшуче затуляе iх собою.

– Я не пущу! Можеш бити мене, я не пущу. Ти хочеш украсти Дiму. Мама казала, що ти хочеш це зробити.

Дiма лякаеться, зачувши, що його хочуть украсти, але не плаче.

– Галю, iди спати! Я кажу тобi! – говорить Панас Павлович; i я бачу, як усе його лице заливае червоним.