Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Поляка струсонуло сильнiше, i вiн зцiпив зуби, мовби намагаючись зупинити виття, що ось-ось мало вирватись iз його нутра назовнi.

Тарас кинув нервовий погляд на пасажира.

– Стой, стоп! – заволав пан Ярек, розцiпивши зуби, i тут же мовби судома скрутила все його тiло. Скрутила i вiдразу ж вiдпустила. Вiн обм'якнув, якось увесь зiщулився, опустив лiктi до нiг. Губи на його зблiдлому обличчi витяглися в трубочку, наче вiн збирався свиснути.

Тарас ударив ногою по педалi гальма. «Опель» кинуло до бровки.

Поляк простягнув лiву руку до Тараса. Рука тремтiла. Тарас миттево, завченим рухом витягнув iз-пiд свого сидiння лiтрову скляну банку i передав поляковi.

Вимкнув двигун. Завмер. Туман iз нав'язливою цiкавiстю облiпив собою «ослiплу» машину та ii мешканцiв.

А пасажир, продовжуючи стогнати, вiдчинив дверцi. Квапливо й водночас незграбно вибрався назовнi. Зупинився спиною до машини, спустив джинси, нахилився вниз. Рукави шкiряноi куртки дивно-жорстко шелестiли через рухи його рук.

Тарас заплющив очi. Нi, особливоi втоми вiн не вiдчував. Його бiологiчний ритм давно включив у себе нiчнi поiздки по мiсту. Просто туман зазвичай не входив до його планiв. Туман завжди заважае. Але все-таки туман куди краще, нiж снiг або ожеледь! Адже випаде снiг, потiм розтане, потiм знову вдарить морозець – i все, прощай, заробiток, до весни! Дивно, що робота, як-не-як, безпосередньо пов'язана з медициною, i та може виявитися сезонною! Хоча iснують же сезоннi захворювання! Тарас, щоправда, до лiкування цих сезонних захворювань нiякого вiдношення не мав.

У цьому, мабуть, i полягав головний парадокс.

У цiлковитiй тишi пролунав дзвiнкий удар камiнчика об скло, i тут же задзюркотав струмочок – поляк мочився у скляну банку, що тремтiла в його руках.

Потiм бжикнула залiзна «блискавка» – поляк застебнув «блискавку» чи то на джинсах, чи то на куртцi.

До вух Тараса долетiло важке i часте дихання пасажира. Той iще стояв, тепер нерухомо i беззвучно.

Стояв перед сплячим триповерховим будинком, перед сплячими вiкнами мiста. Вiн перебував метрiв за два вiд фасаду будiвлi, й навiть у цьому короткому промiжку мiж каменем i людиною, яка щойно позбулася маленького, але настирливого ниркового камiнчика, висiв туман.

Тарас терпляче очiкував. Знову почулося дзюрчання – пасажир акуратно виливав сечу зi скляноi банки в каналiзацiйнi грати.

Через кiлька хвилин вiн обережно сiв на свое мiсце поряд iз водiем.