Енн із Зелених дахів

Я говорила iм: «О, моi бiднi! Якби ви росли у великому-превеликому лiсi з iншими деревами поруч, а пухнастий мох i дзвiночки росли бiля ваших коренiв, i поруч протiкав струмочок, i пташки спiвали у ваших гiлках, то ви б розрослися, правда? Але ви не можете рости там, де знаходитеся. Я знаю, що ви вiдчуваете, маленькi моi». Менi було шкода залишати iх сьогоднi вранцi. Люди прив'язуються до таких речей, чи не так? А поряд iз Зеленими Дахами е струмок? Я забула запитати мiсiс Спенсер про це.

? Так.

Є вiдразу за будинком.

? Чудово! Я завжди мрiяла жити поряд iз струмком. Але нiколи не думала, що моя мрiя збудеться. Мрii не часто збуваються, правда? Але було б непогано, якщо б вони збувалися? Але зараз я почуваю себе майже щасливою. Правда, я не можу почувати себе зовсiм щасливою, тому що – ну, ось якого кольору це, як ви думаете?

Вона перекинула одну з ii довгих блискучих кiс через худе плече i показала Метью. Метью не звик визначати вiдтiнки дамських локонiв, але в цьому випадку не могло бути сумнiвiв.

? Це рудий, чи не так? – сказав вiн.

Дiвчинка опустила косу iз зiтханням, яке, здавалося, виходило з самоi глибини ii серця i виражало усю свiтову скорботу.

? Так, це рудий, – сказала вона покiрливо. – Тепер ви розумiете, чому я не можу бути абсолютно щаслива? І нiхто не змiг би, у кого е руде волосся. Я не заперечую проти iнших речей – веснянок, зелених очей, i того, що я така худа. Я можу уявити, що iх немае, що у мене колiр обличчя, як пелюстки троянди, а очi наче фiолетовi зiрки.

Але я не можу собi уявити, що у мене волосся iншого кольору. Я намагаюся. Я думаю про себе: «Тепер мое волосся чорне як вороняче крило. Але весь цей час я знаю, що воно просто руде i це розбивае мое серце. Це мiй довiчний хрест. Я одного разу читала в романi про дiвчину, яка усе життя страждала, але не вiд рудого волосся. Їi волосся було, як чисте золото на алебастровому чоло. Що таке алебастрове чоло? Я нiколи не могла зрозумiти. Ви можете менi пояснити?

? Боюся, що не можу, – сказав Метью, у якого запаморочилася голова. Вiн почував себе, як в дитинствi, коли iнший хлопчик заманив його на каруселi пiд час пiкнiка.

? Ну, тодi це, мабуть, щось хороше, тому що вона була неймовiрна гарна. Ви коли-небудь думали, що повинна вiдчувати людина, яка е неймовiрно гарною?

? Вiдверто кажучи – нi, – зiзнався простодушно Метью.

? А я – так, дуже часто.