Енн із Зелених дахів

Чому б ви надали перевагу, якби у вас був вибiр – бути неймовiрно гарнимим, напрочуд розумним або добрим наче янгол»?

? Гм – я точно не знаю.

? Я теж. Я нiяк не можу вирiшити, але це не мае значення, тому що я навряд чи коли-небудь буду такою. І я упевнена, що нiколи не буду доброю наче янгол. Мiсiс Спенсер говорить – … О, мiстер Касберт! О, мiстер Касберт!! О, мiстер Касберт!!!

Це не були слова мiсiс Спенсер; i дiвчинка не вивалилася з воза, i Метью не зробив нiчого дивовижного. Вони просто проiхали поворот i опинилися на «Бульварi».

«Бульвар», так його називали люди в Ньюбрiджi, це дiлянка дороги завдовжки в чотири або п'ять сотень ярдiв, над якою простягнули своi гiлки величезнi яблунi, якi широко розрослись, посадженi багато рокiв тому ексцентричним старим фермером. Над головою був один довгий навiс з бiлоснiжних ароматних квiтiв. Пiд ним повiтря було наповнене фiолетовим сяйвом, а далеко попереду виблискувало небо, забарвлене заходом, як вiтражне вiкно в соборi.

Ця краса, здавалося, змусила дiвчинку занiмiти.

Вона вiдкинулася на спинку кабрiолета, схрестила своi худенькi руки i захоплено дивилася вгору на бiлу пишнiсть. Навiть коли вони проiхали Бульвар та iхали по довгому схилу Ньюбрiджа, вона продовжувала сидiти нерухомо i мовчати. З не менш захопленим обличчям вона дивилася удалину на захiд сонця, i в ii очах проносилися дивовижнi видiння на цьому фонi, що свiтиться. Через Ньюбрiдж, шумне невелике село, де гавкали собаки, кричали дiти, i цiкавi особи виглядали з вiкон, вони проiхали все ще мовчки. І через три милi дiвчинка не сказала нi слова. Очевидно, вона могла мовчати так само енергiйно, як i говорити.

? Менi здаеться, ти втомилася i зголоднiла – наважився нарештi сказати Метью, припустивши, що це було единою причиною ii мовчання. – Але нам вже залишилося трохи проiхати – всього близько милi.

Дiвчинка глибоко зiтхнула i подивилася на нього мрiйливим поглядом, що неначе повернувся з просторiв Всесвiту.

«Ох, мiстер Касберт»! – прошепотiла вона – «це мiсце, яке ми проiжджали – бiле мiсце – що це було»?

? Ти напевно, маеш на увазi Бульвар – сказав Метью пiсля декiлькох секунд роздуму, – це дiйсно миле мiсце.

? Миле? О, слово «миле» не зовсiм пiдходить для цього мiсця. І прекрасне теж не пiдходить. Швидше чудове – найбiльш доречне. Це мiсце – едине з усiх, якi я бачила у своему життi, яке не можна уявити бiльш дивовижним. Воно викликало радiсть ось тут, – вона приклала руку до грудей.