Енн із Зелених дахів

 – Якi хорошi сни вони повиннi бачити!

Потiм, мiцно тримаючи саквояж, який мiстив в собi «усi ii багатства», вона пiшла за ним у будинок.

Роздiл 3. Марiла Касберт дивуеться

Марiла квапливо вийшла до них, коли Метью вiдкрив дверi. Але коли ii погляд впав на дивну маленьку фiгурку в тiснiй, потворнiй сукнi, з довгими рудими косами i радiсно сяючими очима, вона зупинилася в подивi.

? Метью Касберт, хто це? ? вигукнула вона здивовано. ? А де хлопчик?

? Не було нiякого хлопчика, – сказав засмучено Метью.

? Там була тiльки вона.

Вiн кивнув на дiвчинку, згадавши, що навiть не запитав ii iменi.

? Немае хлопчика! Але, мае бути хлопчик, – наполягала Марiла. ? Ми просили мiсiс Спенсер привезти хлопчика.

? Ну, вона цього не зробила. Вона привезла ii. Я запитав станцiйного доглядача. І менi довелося привезти ii додому. Я не мiг залишити ii на станцii, хоч i сталася помилка.

? Ну i справи! – вигукнула Марiла.

Пiд час цього дiалогу дитина мовчала, ii очi перебiгали вiд одного до iншого, усi емоцii вiдображалися на ii обличчi.

Несподiвано вона, здавалося, уловила сенс сказаного. Впустивши свiй дорогоцiнний саквояж, вона зробила крок вперед i сплескала руками.

? Ви не хочете брати мене! – вигукнула вона. ? Ви не хочете брати мене, тому що я не хлопчик! Я могла б це передбачати. Нiхто нiколи не хотiв брати мене. Я повинна була знати, що усе це було занадто прекрасно, щоб бути правдою. Менi слiд було знати, що насправдi я нiкому не потрiбна. Ох, що менi робити? Я зараз заплачу!

І вона розридалася.

Впавши на стiлець бiля столу, вона склала руки, уткнулася в них обличчяч i розплакалася. Марiла i Метью розгублено переглянулися через пiч. Жоден з них не знав, що сказати або зробити. Нарештi Марiла нерiшуче зробила крок до неi.

? Ну, ну, не потрiбно так плакати.

? Нi, потрiбно! ? Дiвчинка швидко пiдняла голову, показуючи заплакане обличчя i тремтячi губи. «Ви б плакали теж, якщо б були сиротою i приiхали в мiсце, де, як ви думали, буде ваш дiм, i виявили, що вас не хочуть брати, тому що ви не хлопчик.

Ох, це найтрагiчнiша рiч, яка коли-небудь зi мною траплялася!

Щось подiбне до слабкоi посмiшки, що заiржавiла вiд тривалоi бездiяльностi, пом'якшило похмурий вираз обличчя Марiли.

? Ну, не плач бiльше. Ми не збираемося виставляти тебе на вулицю проти ночi. Тобi доведеться залишитися тут, поки ми не з'ясуемо, в чому справа. Як тебе звуть?

Дiвчинка завагалася на мить.