Енн із Зелених дахів

Отже, пiсля чаю мiсiс Рейчел зiбралася на прогулянку. Йти було недалеко. Вiдстань вiд маетку Лiндiв до великого будинку Касбертiв, що розташувався в саду, складала усього лише чверть милi вгору по дорозi. Проте далi треба було йти довгою стежкою. Батько Метью Касберта, сором'язливий i тихий, як i його син, – вибрав найвiдлюднiше мiсце, коли будував будинок – поблизу лiсу, але чимдалi вiд iнших людей. Будинок «Зеленi Дахи» був побудований на самому краечку його дiлянки i там залишився до цього часу, ледве помiтний з головноi дороги, уздовж якоi тiснилися усi iншi будинки в Ейвонлi.

Мiсiс Рейчел Лiнд вважала, що жити в такому мiсцi взагалi неможливо.

? Тут можна тiльки iснувати, – бурмотiла вона, крокуючи вузькою стежкою, обрамленою кущами дикоi троянди. Це не дивно, Метью i Марiлла обое трохи дивнi, адже живуть так вiдокремлено. Дерева не дуже хороша компанiя, хоча iх там, слава богу, досить. Але я б краще спiлкувалася з людьми. Чесно кажучи, вони обое здаються цiлком задоволеними; але все ж таки, я думаю, вони просто звикли до такого способу життя.

Людина до всього звикае, навiть до шибеницi, як говорять iрландцi.

Виголосивши цю промову, мiсiс Рейчел зiйшла iз стежини на заднiй двiр Зелених Дахiв. Дуже зелений, акуратний i чистий, цей двiр з одного боку був оточений великими патрiархальними вербами, а з iншого – тополями у формi пiрамiд. Нi порошинки, нi смiтинки не було на цьому дворi, а мiсiс Рейчел, звичайно, помiтила б iх, якби вони там були.

Насправдi, вона вважала, що Марiлла Касберт пiдмiтае двiр так само часто, як i будинок. Можна було iсти прямо iз землi i не боятися за свiй шлунок.

Мiсiс Рейчел ще дверi не зачинила, а вже примiтила все, що було на цьому столi. Там стояли три тарiлки, означае Марiлла чекала ще на когось до чаю разом з Метью; але самi страви були повсякденнi: яблучне повидло i тiльки один пирiг, так що очiкуваний гiсть не був кимось значним. Але як же бiлий комiрець Метью i гнiда кобила? Мiсiс Рейчел вiдчула, як у неi голова йде обертом вiд цiеi незвичайноi таемницi в тихому i абсолютно не загадковому будинку Зеленi Дахи.

? Добрий вечiр, Рейчел, – сказала Марiлла бадьоро. – Сьогоднi прекрасний вечiр, чи не так? Чи не хочете присiсти? Як там ваша сiм'я?

Щось схоже на дружбу (за вiдсутностi iнших визначень), iснувало мiж Mарiллою Касберт i мiсiс Рейчел, незважаючи на iх несхожiсть (а можливо i завдяки iй).