Замогильні записки

Вони згорда оглядали нас, дрiбних провiнцiйних дворян або бiдних офiцерiв, змушених стати солдатами, крокувати пiшки, з ранцем за плечима. Цi Геракли, що пряли пряжу коло нiг своiх Омфал, дослали нам веретена, якi ми iм повернули, задовольняючись своiми шпагами.

У Брюсселi мене чекав мiй скромний багаж, що добрався за допомогою рiзних прийомiв туди ранiше за мене: вiн складався з мундира Наваррського полку, невеликого запасу бiлизни та моеi неоцiненноi писанини, з якою я не мiг розлучитися.

Нас iз братом запросив на обiд барон де Бретей; у нього я зустрiв баронесу де Монморансi, на той час юну i прекрасну, котра нинi стоiть на порозi смертi; гнаних епископiв у муарових сутанах iз золотими хрестами; юних чиновникiв, що стали угорськими полковниками, та Рiвароля, якого побачив тодi вперше i востанне в життi. Я не знав його iменi; мене вразили промови цього чоловiка, який просторiкував без угаву, змушуючи оточення слухати його як оракула. Дотепнiсть Рiвароля йшла на шкоду його талантовi, умiння говорити – умiнню писати.

З приводу революцiй вiн сказав: «За першим ударом дiстаеться Боговi, за другим – усього лише мертвому мармуру». Я знов убрався в жалюгiдний мундир молодшого лейтенанта пiхоти, пiсля обiду менi необхiдно було рушати далi, i ранець мiй чекав мене за дверима. Обличчя мое ще залишалося засмаглим i обвiтреним, темне волосся не було завите. Мiй вигляд i мое мовчання бентежили Рiвароля; барон де Бретей, зауваживши його тривожну цiкавiсть, допомiг йому. «Звiдки прибув ваш брат?» – запитав вiн у мого брата. «З Нiагари», – вiдповiв я. – «З водоспаду!» – скрикнув Рiвароль. Я промовчав. Вiн обережно вiв далi: «І ви прямуете…» – «Туди, де б’ються», – вiдрубав я. Всi встали з-за столу.

Я ненавидiв самозакоханих емiгрантiв на зразок цих; менi не терпiлося зустрiти рiвню, таких самих переселенцiв, як я, якi мали б шiстсот лiврiв рiчного доходу. Можливо, ми були дурнi, але ми хоча б оголяли своi клинки i бажали перемоги не заради себе.

Брат мiй залишився у Брюсселi при бароновi де Монбуасье, який узяв його до себе ад’ютантом. Я ж вирушив до Кобленця сам.

‹Шлях до Кобленця›

Прусську армiю я зустрiв мiж Кобленцем i Трiром. Рухаючись уздовж колони i дiставшись до гвардiйцiв, я побачив гармати i зрозумiв, що вони готовi до бою. Король i герцог Брауншвейзький займали центр каре, утвореного старими гренадерами Фрiдрiха.