Замогильні записки

Скiлькох людей цi подii залишили байдужими? Скiльки iнших про них навiть не дiзнаються? На земнiй кулi живе сто десять або сто двадцять мiльйонiв людей; щосекунди хто-небудь помирае: отже, у кожну хвилину нашого iснування, наших усмiшок, наших радощiв шiстдесят конають, шiстдесят родин страждають i плачуть. Життя – безперервна моровиця. Цей ланцюг жалоби i похоронiв, що сковуе нас, не розбиваеться, а тiльки подовжуеться; ми самi – одна з його ланок. І пiсля цього ми смiемо розводитися про значущiсть наших катастроф – тих самих, про якi три з половиною чвертi населення земноi кулi нiколи не почують! смiемо ганятися за славою, якiй не судилося вiддалитися вiд нашоi могили бiльш нiж на кiлька лье! смiемо поринати в океан блаженства, кожна хвилина якого вiдзначена низкою нових i нових домовин!

Ночi такоi по дневi не йшло, а по ночi – зiрницi,

Щоб не озвалося новонароджене й з ним одночасно —

Жалiбнi зойки – супутники смертi й похмурих обрядiв [26 - Тiт Лукрецiй Кар.

3

Джерело молодостi. – Мускогульги та семiноли. – Наш табiр

Лондон, квiтень – вересень 1822 року

Дикуни Флориди розповiдають, нiби на свiтi е озеро, посеред якого живуть на островi найвродливiшi у свiтi жiнки. Мускогульги кiлька разiв намагалися завоювати iх; але коли човни пiдпливають до цього земного раю, вiн вiдступае – точнiсiнько як химери наших бажань, завжди недосяжнi.

Було в цих краях i джерело молодостi: чи не волiете розпочати життя спочатку?

Я був близький до того, щоб повiрити в цi вигадки. У ту мить, коли ми найменше цього очiкували, ми побачили, як iз бухти вийшла флотилiя веслових та вiтрильних човнiв. Вони причалили до нашого острова. На човнах було двi родини крiкiв, одна семiнольська, друга мускогульзька, а з ними ще кiлька iндiанцiв черокi та паленi. Я був захоплений красою цих дикунiв, якi анiтрохи не були схожими на канадських.

Семiноли та мускогульги досить високi на зрiст, а iхнi матерi, дружини й доньки, навпаки, найменшi крихiтки з усiх, кого менi випало бачити в Америцi.

Індiанки, якi висiли на берег недалеко вiд нас, були не такого малого зросту: в iхнiх жилах кров черокi змiшалася з кастильською кров’ю. Двi з них нагадували креолок iз Сан-Домiнго чи Іль-де-Франсу, але були жовтошкiрi й крихкотiлi, як жiнки з берегiв Гангу.