Портрет Доріана Ґрея

Вiн малював собi з потайною втiхою той нудний полуденок, що пропустив, залишаючись у Безiла Голворда. Там, у своеi тiтки, вiн неодмiнно здибав би лорда Гудбодi i всi розмови точилися б навколо потреби дешевих iдалень та зразкових нiчлiжних будинкiв… Кожен клас полюбляе проповiдувати важливiсть чеснот, непотрiбних йому самому. Багатi охоче розводяться про значення ощадностi, а нероби красномовно обстоюють гiднiсть працi. Як чудово, що вiн уник цiеi бридоти!

Коли вiн подумав про тiтку, щось нiби спливло йому в пам’ятi.

Вiн обернувся до Голворда:

– Любий мiй, я оце пригадав…

– Що пригадав, Гаррi?

– Де я чув iм’я Дорiана Грея.

– А де саме? – запитав художник, злегка спохмурнiвши.

– Ну, не дивись так сердито, Безiле. Це було у моеi тiтоньки, ледi Егати. Вона розповiдала менi, що знайшла пречудового юнака, котрий обiцявся допомагати iй у благодiйництвi в Іст-Ендi*, i що звуть його – Дорiан Грей. Щоправда, вона анi пiвсловом не натякнула на його вроду. Жiнки, в усякому разi жiнки лагiдноi вдачi, не вмiють оцiнити привабливоi зовнiшностi.

Вона сказала, що вiн дуже серйозний, що в нього прегарна душа. Я зразу уявив собi такого добродiя в окулярах, з прилизаним волоссям i таранкуватою парсуною, як вiн важко ступае дебелими ногами… Шкода, що я тодi не знав про вашу дружбу.

– А я дуже радий, що ти не знав цього, Гаррi.

– Чому ж?

– Я не хочу, щоб ти зустрiвся з ним.

– Не хочеш, щоб я зустрiвся з ним?

– Нi, не хочу.

– Мiстер Дорiан Грей у робiтнi, сер, – доповiв служник, з’являючись у садку.

– Тепер тобi хоч-не-хоч доведеться познайомити нас, – засмiявся лорд Генрi.

Голворд обернувся до служника, що стояв, мружачись вiд сонця.

– Попросiть мiстера Грея зачекати, Паркере. Я буду за кiлька хвилин.

Служник уклонивсь i пiшов. Тодi художник подивився на лорда Генрi.

– Дорiан Грей – мiй найдорожчий друг. Твоя тiтонька мала цiлковиту рацiю – душа в нього чиста й прекрасна. Не зiпсуй його, Гаррi. Не намагайся впливати на нього. Твiй вплив мав би згубнi наслiдки.

Свiт широкий, i в ньому багато чарiвних людей. Тож не забирай вiд мене цiеi единоi людини, що надае принади моему мистецтву. Мое майбутне, як митця, залежить вiд нього. Пам’ятай, Гаррi, я покладаюся на тебе.

Вiн говорив дуже повiльно, слова пробивались немовби проти його волi.

– Що за дурницi ти торочиш! – з усмiхом перепинив Голворда лорд Генрi i, взявши його пiд руку, трохи не силою повiв до будинку.

Роздiл II

Увiйшовши, вони побачили Дорiана Грея.