Портрет Доріана Ґрея

Коли ми вивчимо художню манеру таких оригiнальних майстрiв прози, як В. Пiд-могильний чи В. Домонтович (а з поетiв тут годилося б згадати Євгена Плужника), то, певно, знайдемо не в одному аспектi щось спiльне з iрландським «генiем парадоксу» (визначення украiнського публiциста й критика Євгена Онацького). Власне, афористичнiсть, висока культура точно виваженого й вагомого вислову, часто фiлософсько-iронiчного чи й скептичного у них безпосередньо тяжiе до Анатоля Франса (в усякому разi, у Пiдмогильно-го, котрий перекладав славетного французького прозаiка й навчався у нього, вирiсши й сам на доброго вчителя думки та стилю), але до наших краiв хвилi знайомства з Вайлдом i Франсом докочувалися майже сурядно у часi.

І хоч аналогiя тут лише вiдносна, бо, примiром, у Пiдмогильного фраза ще мусила бути так хитро виважена, щоб нездогадно для лiтнаглядачiв сказати про екзистенцiальну абсурднiсть пiдрадянськоi дiйсностi – надзавдання, якого й не могло бути у Вайлда, – то все-таки стилiстична суголоснiсть обох письменникiв очевидна. І звертаемо на неi увагу для пiдкреслення однiеi донедавна «заперечноi» iстини: в украiнському письменствi так само повноважно iснуе стиль органiчно iнтелектуальний, розрахований на довiру до розуму читача, стиль, що до нього треба часом тягтися вгору (значить i рости!), а не пригинатися, аби зiйти врiвень з низькою стелею котрогось ко-лолiтературного примiтивника.

А коли перекладуваний автор, мавши самостiйну вартiсть, ще й спонукае нас вiднаходити у своiй лiтературi спорiдненi з ним непересiчнi мистецькi явища чи бодай лише призанедбанi стилiстичнi потенцii – то тим бажанiший вiн гiсть у нiй.

Оскар Вайлд – один з таких особливо бажаних гостей.

    Ростислав Доценко

Портрет Дорiана Грея

Передмова

Митець – творець прекрасного.

Розкрити себе i втаiти митця – цього прагне мистецтво.

Критик – це той, хто спроможний передати в iнший спосiб або в iншому матерiалi свое враження вiд прекрасного.

Найвища, як i найнижча, форма критики – це рiзновид автобiографii.

Тi, що в прекрасному вбачають бридке, – люди зiпсутi, якi, однак, не стали через те привабливi.

Це вада.

Тi, що в прекрасному здатнi добачити прекрасне, – люди культурнi. У них е надiя.

Але справжнi обранцi тi, для кого прекрасне означае лише одне: Красу[3 - Пояснення слiв, позначених зiрочкою, див. у «Примiтках» на с. 387-397.].

Немае книжок моральних чи неморальних.

Є книжки добре написанi чи погано написанi.