Найкраща поезія

Як занедужаю – лiкую

Я сам себе, мов чарiвник,

Без лiкарiв я вiк вiкую, —

Бо я мужик, дурний мужик.

Така менi за все подяка,

Що мушу жити, наче дик,

І згинути, як той собака, —

Бо я мужик, дурний мужик.

Та скiльки я ще жити буду,

Слуга панiв, слуга владик,

Нiколи, браття, не забуду,

Що я людина, хоч мужик.

І кожен, хто мене спитае,

Лише один почуе крик:

«Хоча мене всяк зневажае, —

Я житиму, бо я – мужик!»

1905

ЧОГО Я ХОТІВ БИ

Побратимiв багатих менi

Не потрiбно – я вiдаю iх!

За божками летять, як дурнi,

А всiм iншим – погорда i смiх.

Я не хочу сидiть за столом

З паничами – принизлива гра:

Обмине тебе келих з вином,

Пригадаеться кривда стара.

Я не хочу дiвочих принад,

Нiжних пестощiв бiлих грудей.

Студенить менi серце, мов град,

Зрада, хитрiсть огнистих очей!

Та любов пропадае в ганьбi,

Розвiваеться, начебто мла…

Тут клянеться в коханнi тобi,

А тут iншого вже обняла!

Я не хочу ясного життя,

Де народ стiльки горя терпить,

Де жебрачити ходить дитя,

Що не мае розради й на мить.

Веселитись не хочу я там,

Де бiда, сльози, скарги навкруг,

Де в неволi так тяжко братам,

Де завмерли i сила, i дух!..

Гей, сказати б, що мучить мене?

Що я хочу, чого б я жадав?

За що б горе прийняв не одне?

За що б серце згорьоване дав?

Ну, так знайте, чого б я хотiв:

Щоб не згинула пiсня моя,

Щоб народ ii в серцi пригрiв

Та щоб знав, чим та пiсня сiя!

З ПІСЕНЬ ПРО БИТВИ

Суремлять сурми клич до бою,

Вiтри розносять iхнiй дзвiн.

Той поклик пiснею палкою

Вiдлунюе з усiх сторiн.

Про славу-чудо грають сурми,

Про щастя рiвне для всього

Народу… Звуть ламати тюрми,

Звуть… ох, багато до чого!..

Та дзвонять надаремно труби,

Народ обдурений притих.

Той спить, а той боiться згуби

Розпука й жаль скувала всiх.

Лиш кат радiе, вiн крадеться

Шакалом до невинних жертв, —

На трупах, наче вовк, смiеться,

Здаеться, весь би свiт пожер.

Дивиться страшно на ту силу,

Що гине в путах-ланцюгах.

Ах, краще вже лягти в могилу,

Нiж знати цього свiту жах!

І ходиш, наче спопелiлий,

І крикнути хотiв би ти,

Та так, щоб свiт здригнувся цiлий:

Де правду, волю де знайти?!

А сурми грають клич до бою,

Вiтри розносять iхнiй дзвiн.

Той поклик пiснею палкою

Вiдлунюе з усiх сторiн.

З0 березня 1906 р.