Оленіада

Чоловiки з полегшенням зiтхнули, вийшли зi стайнi. Ройтбер увiмкнув сигналiзацiю. Трохи постояли бiля паркану, запалили. Морозна нiч спускала на землю прозорi зiрки, вони висiли над свiтом, немов золотi павучки на тонкiй павутинцi. Свiт був сповнений гармонii.

– А пам’ятаеш, брате… – почав Ройтберг, на якого природа завжди дiяла як пурген, – як ото ми з тобою…

Вiн хотiв зануритись у сентиментальнi спогади, пригадавши, як у зовсiм юнi роки, ще на першому курсi, вони вчилися цiлуватися «по-справжньому» на помiдорах… Але, поглянувши на похмуру постать колишнього друга, кинув цигарку в снiг i продовжив так:

– Назрiвае така криза, мало не покажеццца… Буду скорочувати штат.

Вiн узяв величезний рiг пiд пахву i попрямував до свого пiд’iзду. Самотня штатна одиниця тоскно дивилася йому вслiд. Зiрки мерехтiли.

Зi стайнi долинали солодкоспокусливi звуки: звiльнений вiд тягаря Сем узявся до дiла.

«Нiчо, нiчо… – подумав Василенко. – Погуляй наостанку!»

Вiн остаточно визначився: «низи» вже категорично не могли жити по-старому!

* * *

Зранку Зоя засiла за телефон.

– Алло, алло?! Приймальня? Я б хотiла записатися на громадський телевiзiйний прийом до пана мера.

На автовiдповiдач вона надиктувала свое iм’я, прiзвище, сiмейний стан, професiю, адресу та контактний телефон. Пiсля довгого гудка почула живий i навiть, як iй здалося, сексуальний баритон:

– Перукарка – це добре.

– Тобто? – не зрозумiла Зоя.

– Ну, маеться на увазi, ви ж не чиясь особиста перукарка – якого-небудь вiдомого полiтика чи шоу-зiрки? Ви ж не маете мiжнародного диплому чи власного салону в центрi мiста? Нам потрiбнi тiльки пересiчнi громадяни… Не викладаете в iнститутi iменi Потопельского перукарське мистецтво?

– А це можливо? – з надiею пискнула Зоя.

– Це – ваше запитання до мера?! – розсердилася слухавка i вже збиралася залунати короткими гудками.

– Нi! Нi! Хай Бог милуе, – швидко сказала Зоя i зазирнула в папiрець, написаний Василенком. – Я проста перукарка зi спальноi околицi. Одиначка…

– Мати-одиначка? – задоволено наголосив баритон.

– Хай Бог милуе, – знову повторила Зоя. – Просто самотня беззахисна жiнка. Вже другий рiк живу без гарячоi води. У всiх вода е, а в мене – нема-а-а-а.

– М-угу… Хороша проблема, – сказав баритон.