Оленіада

– Не переживай: вiдкручу власними руками – без наркозу!

* * *

Пiзно ввечерi, не дочекавшись дзвiнка пiдлеглого, Ройтберг вийшов у двiр. Вдома не сидiлося. Муки сердешного Сема ятрили душу. Вiн зазирнув до стайнi. Сем стояв бiля стiни, впираючись своiм единим рогом у стiну, аби зберегти рiвновагу.

– Потерпи ще трохи… – прошепотiв Ройтберг i нервово оглянув двiр: – «Ну якщо ця падлюка не прийде, звiльню завтра ж!»

Аж ось в арцi замаячила знайома постать – Василенко. Пiд пахвою вiн нiс щось загорнуте в цупкий папiр.

Вигляд у нього був зацькований, на щоках i на носi набрякли червонi судини. «П’яний!» – промайнула думка. Але Василенко наблизився, i гострий нюх Ройтберга вловив лише запах розпашiлого чоловiчого тiла. «Якщо вiн з таким амбре ходить на iнтерв’ю, – подумав Ройтберг, – зрозумiло, чого в нього нiчого путнього не виходить!»

– Принiс? – запитав вiн.

– Авжеж! – І Василенко розгорнув папiр.

– Ого! – обпiкся Ройтберг ще гарячим лезом. – Ти що, дрова пиляв?…

Василенко автоматично сховав руки до кишень:

– Та той… Як його… Дiти просили ялинку…

– Так лiто ж надворi!

– Та… Ну, так… Лiто… А що?…

Ройтберг тiльки рукою махнув i знову подумав: «І що в ньому знаходить клята бабьонка?»

– Пiшли, – наказав вiн, – допоможеш рога спиляти.

А то зовсiм змучилася тварина…

Василенко якось дивно вiдводив очi. Ройтберг пiдозрiло зиркнув на нього. А раптом це вiн? Вiн скоiв цей злочин?! Наступна думка була ще жорстокiшою: а раптом вiн, цей недоносок, i е «оленевий манiяк»? Треба перевiрити: Сем одразу впiзнае свого кривдника.

– Пiшли до стайнi! – знову наполегливо наказав Ройтберг. – Я триматиму. А ти пиляй! Самому не впоратись…

Вiн вимкнув сигналiзацiю, задзеленчав ключима, обережно скрутив колючiй дрiт i вiдсунув загорожу. В стайнi було тихо i тепло. Ройтберг пiдштовхнув колегу до оленя i уважно стежив за реакцiею останнього. Але Сем довiрливо потягнувся до гостя. Вiд того приемно пахло оленем.

– Я його потримаю, а ти давай… – І Ройтберг охопив мiцну шию тварини.

Якби вiн знав, яку важку роботу проробив Василенко годину тому! Цей рiг був точнiсiнько такий, як i той, що тепер лежав у ваннiй Зоi Павлiвни Пiкач у виглядi трьох неоковирних обрубкiв. Семен поплював на своi мозолi i взявся до роботи.

– Знав би, яка падла це зробила – примовляв Ройтберг, погладжуючи тремтячi боки Сема, – закопав би в землю живцем! Кишки б повипускав!

Нарештi рiг вiдвалився, i переляканий, але звiльнений олень застрибав стайнею.