На нашем сайте вы можете читать онлайн «Оленіада». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Оленіада

Автор
Дата выхода
17 августа 2015
Краткое содержание книги Оленіада, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Оленіада. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Ірен Роздобудько) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Ірен Роздобудько (нар. 1962 р.) – українська журналістка, письменниця і поетеса. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету. Працює головним редакторЙом журналу «Караван історій. Україна». У видавництві «Фоліо» вийшли друком багато її повістей та романів: «ґудзик», «Амулет Паскаля», «Все, що я хотіла сьогодні», «Дві хвилини правди», «Пастка для жар-птиці», «Дрібний бісер» та ін.
Як зазначає сама авторка, «Оленіада» писалася «трьома заходами».
Перші пару розділів написано ще в 2002-му, але книжку закінчено не було, адже настав 2004 рік. І вигадана країна «Лапландія», про яку в ній йдеться, в один день перетворилася на велику країну. З великим майбутнім. З людьми, котрі за мить розпрямилися і пішли вперед… Йшли, йшли, йшли… Озирнулися і здивувалися: ті, хто послав їх уперед, – з тими, хто тягнув назад. Довелося вийняти з шухляди недописане і дописати – в 2006 році. І назвати те все «комедією абсурду».
Так закінчилась перша частина «Оленіади».
До другої Роздобудько приступила в січні 2013 року і написала її у вкрай короткий строк – останню крапку було поставлено в лютому того ж таки 2013-го. Авторка виходила з тієї давньої істини, що коли закінчуються гнів і сльози – останньою зброєю стає… сміх. І останнім сміється той, кому немає чого втрачати. І сміючись – перемагає.
Може здатися неймовірним, але ще рік тому Роздобудько передбачила події, що відбуваються сьогодні. Так що «Оленіада» виявилася книгою пророчою.
Оленіада читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Оленіада без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
На екранi виникла фiгура парламентського журналiста.
Бiля нього стояла притрушена вовною, але задоволена панi Вiтермiняйло.
Журналiст, безсоромно позираючи за вирiз ii декольте, попросив прокоментувати те, що вiдбулося.
– Ми, свiдомi люди Украiни, категорично закликаемо iнших бути такими ж свiдомими патрiотами рiдноi батькiвщини! Нiколи! Я повторюю: нiколи не гризти лапландськiй тварюцi украiнську калину!!! Тому сьогоднi всю нiч патрiоти антикорупцiйноi фракцii та iхнi вiрнi посестри плели цю символiчну ковдру з вовни власних оленiв, аби вкрити ганьбою порожнi мiсця тих, хто продовжуе хибну полiтику з насаджування цього неприродного засобу пересування на теренах нашоi рiдноi багатостраждальноi батькiвщини!!! Кас-тру-ва-ти! Кас-тру-ва-ти!!! – почала скандувати вона прямо в мiкрофон, i оператор поспiшив вимкнути камеру.
Наступне ввiмкнення. Бiля камери стояв президент, мiкрофон в руках телеведучого явно тремтiв.
– Пане президенте… – не встиг вимовити вiн, як постать гаранта конституцii вмить обросла мiкрофонами конкуруючих телеканалiв i питання потонуло в тисячi iнших питань.
– Шановнi друзi, – почав говорити вiн. – Любi моi. Моi маленькi вiрнi друзi. Славний народе Украiни… Дорогi спiввiтчизники! Брати i сестри… Колеги… Рiднi! Безцiннi…
Не встиг вiн висловити свою думку, як на екран, затуляючи приемне обличчя, знову випливла червона вiд гнiву панi Вiтермiняйло: «Каст-ру-ва-ти! Каст-ру-ва-ти!!!» – i з почуттям виконаного обов’язку попливла далi, розсiкаючи натовп своiм потужним килем.
Ройтберг напружено вдивлявся в екран.
– Люльок, – гукнув вiн до дружини, – а каструвати – це дуже боляче?
Дружина працювала у ветеринарцi i зналася на цих делiкатних питаннях.
– Скоро дiзнаешся… – пробурмотiла вона з передпокою, все ще роздивляючись плями на чоловiчiй дублянцi. – Це, до речi, бульйон… Прокислий бульйон. Вiдколи це ти почав харчуватися в дешевих забiгайлiвках?…
Але Валентин Самсонович не вiдповiдав. Вiн знову стояв за оксамитовою портьерою i сумно дивився на свою велику стайню.
– Льолю, – сказав вiн, – коли щось – каструеш сама… Своi руки – не чужi…
Дружина була жiнкою аполiтичною, дивилася лише серiали, увесь час поралася на кухнi, i тому ii несподiвано жорстока вiдповiдь змусила Ройтберга пустити ще одну довгу сльозу.






