Малюк Цахес (збірник)

Уважний читач дiстае повне уявлення про два характери, протилежнi один одному, двi долi, якi розвиваються паралельно i стають яскравiшими через контрастне зiставлення. Історiя обдарованого i трагiчно нещасного композитора, змушеного своею музикою розважати жалюгiдний двiр князя крихiтноi держави, – це начебто головна серйозна тема музичного твору. А походеньки кота-фiлософа часто-густо виглядають у цьому творi як пародiйний акомпанемент, знижений кумедний повтор i варiацii на головну тему. Їх, на перший погляд, випадкове переплетiння, насправдi строго продумане, майже математично вивiрене, знову-таки, як у музицi.

Композитор Гофман легко впiзнаеться в романi. І це не лише тому, що вiн вiддав героевi Крейслеру дуже багато iз власних переживань, власноi бiографii, а й тому, що будуе твiр за принципами музичними, якими так чудово володiв. Найпростiше пояснити змiст роману як художньо трансформованi факти життя автора – службу капельмейстером в Бамбергу, пристрасне i нещасливе кохання до Юлii Марк. Так само легко визначити тих реальних людей, якi були прообразами романних персонажiв (мати реальноi Юлii – консульша Францiска Марк i мати Юлii романноi – радниця Бенцон, чоловiк Юлii негiдник Грепель – наречений другоi Юлii принц Ігнатiй). І все це вiдповiдатиме дiйсностi, але лише частково, так само як не повнiстю вичерпуе змiст твору нейтральне типове для романтизму протиставлення: митець – фiлiстер, Крейслер – кiт Мур. І в цьому випадку, хоча б тому, що вчений кiт Мур теж своерiдний митець, досвiдчений письменник, фiлософ, ба романтик (принаймнi таким собi здаеться), Мур, звичайно ж, фiлiстер, але не агресивно-войовничий, а досить симпатичний i кумедний, типовий бюргер бiдермаеру, солiдноi i затишноi буржуазноi доби. Вiн приемний вже тим, що щирий, чесний у своiх нотатках, i попри всю свою ерудицiю, мудрiсть начотника i латинiста, доволi наiвний i вiдвертий. У ньому е, хоч i проста, примiтивна, природнiсть почуттiв i бажань. Іронiя, з якою змальований цей персонаж, весела, усмiхнена. Зовсiм iншою – саркастичною, злою – стае iронiя пiд пером Гофмана, коли вiн описуе життя при дворi в державi Зiггартсвайлер, куди зла доля закинула Крейслера. Ось тут ми маемо найповнiше втiлення бездуховного фiлiстерства, антимузичного свiту, що йде вiйною i плете своi похмурi iнтриги проти музики i поезii – вони ж краса i свiтло людського iснування.