Учитель

Юлiя. Але ж то так не можна плазом пускати. Ти до староства удайся. Адже ж вони нас так узимi голодом заморять i заморозять.

Омелян. Та ти, Юлечко, не гарячися. Якось-то буде.

Юлiя. Я тебе, Мiльку, не розумiю. І де в тебе той спокiй, ота холоднiсть береться! Осьмий раз отсе тебе перенесли, як клубком з мiсця на мiсце кидають, а ти все нiчого. Все свое «якось-то буде» та й «якось-то буде»!

Омелян. Що ж робити, сестричко. Вже коли чоловiк на таке пiшов, то треба терпiти. А якби я почав собi все до серця брати, то давно б одурiв.

Юлiя. А я не можу! Як бачу кривду та неправду, то, здаеться, зi шкiри б вискочила. Все нутро в менi перевертаеться.

Омелян (смiеться). Ну, то треба тобi вiдси чим скорше втiкати, небого! Вже я бачу, що тут нам такий горiх на зуби дали, що треба добрих вилиць, щоб його розкусити. Ади, кiлько дзвоню та й дзвоню, i щоби тобi одна дитина до школи прийшла. Треба ще раз стрiбувати. (Дзвонить.)

Юлiя. Та покинь! І що тобi за неволя? Не йдуть дiти, то як собi хочуть.

Омелян. Нi, Юлечко, се не буде добре. Подавай на кару! Хiба се вчительське дiло? Хiба я на те вчився i на те сюди прийшов? Я прийшов сюди вчити, просвiчати людей, а не за здекуцiйника[1 - екзекутора, виконавця покарань] бути.

Юлiя. Омельку, Омельку! Невже ти й досi, по осьмих переносинах, не вилiчився зi свого iдеалiзму? Просвiчати людей! Се дуже добре, але як вони самi того не хочуть? І вiйт тобi виразно казав зараз по нашiм приiздi, що: «Ви нас, пане, до школи не гнiть».

Омелян. Е, п’яний був! Плiв щось таке, що й купи не держалося.

Юлiя. А проте його правда. Адже ж сам бачиш, за тi три днi, що ми тутка, крiм вiйта, анi одна жива душа до нас не заглянула. Якби не отсей городець i не те, що твiй попередник у нiм насадив та нам лишив, то нам би прийшлось з голоду гинути.

Омелян. Е, та чень то якось змiниться. Все так зле не буде. Адже мiй попередник п’ятнадцять лiт ось тут прожив, поки не вмер.

Юлiя. Не бiйся, ти, певно, нiчого по собi не лишиш! (Бере кошик з картоплею i квасолею в одну, а мотику в другу руку i через перелаз виходить iз городця.)

Ява друга

Тi самi i вiйт, у гунi[2 - сукнянiй свитi] повище колiн, з борсуковою торбою через плечi, з люлькою в зубах, котру раз у раз пихкае. Говорить лiниво, звiльна, мов неохiтно, з довгими паузами.

Вiйт. Слава Сусу Христу!

Омелян.