Учитель

Слава навiки!

Вiйт пiдходить ближче, оглядае будинок шкiльний, стукае чоботом о сходи ганку i сiдае на них.

Юлiя. Пане начальнику! Ви нам обiцяли когось до прислуги, а отсе вже третiй день i нiкого нема. Бiйтеся бога, як се може бути? Таже треба i дров урубати, i замести, i порядок у школi зробити.

Вiйт (шкробаеться в голову). Та я – казав. Ось Ільковi Товкачевi казав.

Юлiя. Ну, i що ж? Чому не прийшов?

Вiйт. Видко ся не хоче.

Юлiя. Ба, але ж ми без прислуги не можемо бути. Се нам належиться.

Вiйт.

Юлiя. Ну, то як же буде?

Вiйт. Або я знаю.

Юлiя. Ну, та хтось мусить знати. Як ви накажете, то так мусить бути.

Вiйт. Та я його не всилую.

Юлiя. То, може, хто iнший схоче.

Вiйт. А може, й схоче. Зачекаемо, аж зголоситься.

Юлiя (нетерпливо). Е, вам чекання, але ми тим часом можемо з голоду i з холоду згинути.

Вiйт. Е, чень так зараз не згинете.

Юлiя (з плачем). Господи! Та се якась колода, не чоловiк. Аж тут нам певно прийдеться пропасти! (Хапае кошик i мотику i втiкае до школи.

Ява третя

Омелян, вiйт.

Вiйт (довго, рiвнодушно глядить на Омеляна, що все ще з виразом утоми стоiть пiд стовпом, держачи шнур вiд дзвiнка в руках). То ваша жона?

Омелян. Нi, сестра.

Вiйт. Гарячка! (По хвилi.) А ви з жидiв?

Омелян. Я? Та з яких жидiв? Я такий русин, як i ви, хлопський син.

Вiйт. А ви бороду носите, як жид.

Омелян. Ну, що ви! Хiба тiлько жиди бороди носять?

Вiйт. В нашiм селi тiлько жиди. Як зголите бороду, тогдi вам повiрю, що ви русин.

Омелян. А то що знов? Що вам до моеi бороди? Ви би подивилися по селi! Дзвоню вже пiвгодини, i анi одна дитина до школи не йде. Адже ж нинi я маю розпочати школу.

Вiйт. Ви, паночку, не мучтеся. Хоч до вечора дзвонiть, а дитина вам жадна не прийде.

Омелян. Ато чому?

Вiйт. Бо так, що не прийде. Ми до жида своiх дiтей на науку посилати не будемо.

Омелян. Пане начальнику! Та що вам за жид до голови прилип? Ну, та коли вже так, то най буде по-вашому. Зголю тоту нещасну бороду.

Вiйт. І добре зробите. І Товкач казав: «Я, богу дякувати, господар. До жида услуговувати не пiду». Зголите бороду, то вiн прийде.

Омелян. Ну, а дiти?

Вiйт. Нащо вам дiтей?

Омелян. Та до науки.

Вiйт. А нащо iм наука?

Омелян. Нащо наука? То я ще маю вам се виясняти? А нащо школу в селi маете?

Вiйт. Староство казало. Ми аж бунтувалися – ба, не ми, а нашi тати. Аж восько до нас приходило. Через тоту прокляту школу село на бiду зiйшло.