Консуело

Добра, великодушна публiка своiми оплесками змусила свистки замовкнути, але важко було не зрозумiти, що означала ця прихильнiсть до людини й цей осуд артистовi. Повернувшись до гримерноi, Андзолето в лютi зiрвав iз себе костюм i роздер його на шмаття. Тiльки-но скiнчився спектакль, вiн утiк до Корилли й замкнувся з нею. Страшенна лють вирувала в ньому, i вiн вирiшив утiкати зi своею коханкою хоч на край свiту.

Три днi вiн не бачився з Консуело. Не те щоб вiн зненавидiв ii або охолов до неi: у глибинi своеi знiвеченоi душi вiн так само нiжно ii любив i смертельно страждав, не бачачи ii, але вона вселяла йому якийсь жах.

Вiн почував над собою владу цiеi iстоти, що своею генiальнiстю знищувала його перед публiкою, але разом з тим вселяла йому безмежну довiру й могла робити з ним усе, що завгодно. Сповнений сум'яття, вiн не в змозi був приховати вiд Корилли, наскiльки вiн прив'язаний до своеi шляхетноi нареченоi i яким великим був ii вплив на нього дотепер. Кориллу це глибоко засмутило, але вона знайшла в собi сили не показати цього. Вдаючи спiвчуття, вона викликала Андзолето на вiдвертiсть i, дiзнавшись про його ревнощi до графа, зважилася на вiдчайдушний крок – тихенько довела до вiдома Дзустiньянi про своi стосунки з Андзолето. Вона розраховувала, що граф не пропустить нагоди сповiстити про це предмету своеi пристрастi й, таким чином, для Андзолето буде вiдрiзаний усякий шлях повернення до нареченоi.

Просидiвши цiлий день сама у своiй убогiй мансардi, Консуело спочатку здивувалась, а потiм почала хвилюватися.

Коли ж i весь наступний день минув у марному очiкуваннi й смертельному занепокоеннi, вона, як тiльки стало смеркати, накинула на голову товсту шаль (знаменита спiвачка не була тепер гарантована вiд плiток) i побiгла до будинку, де жив Андзолето. Уже кiлька тижнiв, як граф надав йому в одному зi своiх численних будинкiв бiльш пристойне примiщення. Вона його не застала й дiзналася, що вiн рiдко ночуе вдома.

Одначе це не навело Консуело на думку про зраду.

Добре знаючи пристрасть свого нареченого до поетичного бурлакування, вона вирiшила, що вiн, не зумiвши звикнути до нового розкiшного примiщення, iмовiрно, ночуе в одному зi своiх колишнiх пристановищ. Вона вже зважилася було вирушити на подальшi пошуки, як бiля дверей на вулицю зiткнулася вiч-на-вiч iз Порпорою.

– Консуело, – тихо мовив старий, – даремно ти затуляеш вiд мене лице, я чув твiй голос i, звичайно, не мiг не впiзнати його.