Консуело

Але граф Дзустiньянi, який чудово розумiе, що все це значить, i не буде особливо сумувати, якщо молодий тенор припинить своi дебюти, заборонив лiкаревi виводити його на чисту воду й попросив добрягу Стефанiнi ненадовго повернутися на сцену.

– Боже мiй! Що ж задумав Андзолето? Невже вiн так занепав духом, що збираеться кинути сцену?

– Так, сцену театру Сан-Самуеле. Через мiсяць вiн iде з Кориллою до Францii. Тебе це дивуе? Вiн утiкае вiд тiнi, яку на нього кидае твiй успiх; вiддае свою долю в руки жiнки, менш небезпечноi, а потiм, звичайно, вiн кине ii, як тiльки перестане мати в нiй потребу.

Консуело зблiдла й притисла руки до серця, готового розiрватися. Можливо, в нiй жила ще надiя повернути Андзолето, можливо, вона збиралася, лагiдно покартавши його, сказати йому, що краще сама пiде зi сцени. Звiстка ця була для неi ударом кинджала; думка, що вона бiльше не побачить того, кого так любила, не вкладалася в ii головi.

– Це якийсь страшний сон! – скрикнула вона. – Менi треба пiти до нього, нехай вiн пояснить менi, що значить уся ця бридня.

Вiн не може виiхати iз цiею жiнкою, – це було б для нього загибеллю. Я не можу допустити цього! Я утримаю його! Я поясню йому, у чому його iстиннi iнтереси, якщо правда, що нiякi iншi доводи на нього вже не дiють… Ходiмо зi мною, шановний учителю! Не можна ж кинути його так.

– Я сам кину тебе, i кину назавжди, – закричав обурено Порпора, – якщо ти допустиш таку малодушнiсть! Благати цього негiдника! Вiдвойовувати його в якоiсь Корилли! О свята Цецилiе, бережися свого циганського походження й намагайся побороти в собi безрозсуднi мандрiвнi iнстинкти! Ходiмо, тебе чекають на репетицii.

А сьогоднi ввечерi ти насолодишся спiвом iз таким майстром своеi справи, як Стефанiнi. Ти побачиш артиста освiченого, скромного й великодушного.

Порпора потяг ii до театру, i тут уперше Консуело зрозумiла весь жах життя артиста – цю залежнiсть од публiки, вiчну необхiднiсть заглушати власнi почуття, придушувати власнi хвилювання для того, щоб постiйно зображувати чужi почуття й викликати емоцii в iнших.

Ця репетицiя, потiм перевдягання i сам спектакль були для неi справжнiм катуванням. Андзолето не з'являвся. Через день iй довелося виступити в комiчнiй оперi Галуппi «Arcifanfano, re de'matti»[90 - «Арчифанфано, король божевiльних» (iтал.).]. Рiч цю ставили заради Стефанiнi, який чудово виконував у нiй комiчну роль. Консуело змушена була смiшити тих, у кого ранiше викликала сльози.