Консуело

«Так чи iнакше, – говорив вiн собi, – план мiй буде здiйснено: вона знае про любов графа, справу наполовину зроблено».

Змучений утомою, Андзолето довго спав наступного ранку, а пiсля полудня вирушив до Корилли.

– Приголомшлива новина! – вигукнула вона, розкриваючи йому обiйми. – Консуело виiхала!

– Виiхала? З ким? Куди?

– До Вiдня, куди ii вiдправив Порпора й куди сам вiн збираеться iхати за нею слiдом. Усiх нас обдурило це хитре дiвчисько: його було запрошено на iмператорську сцену, де Порпора ставить свою нову оперу.

– Виiхала! Виiхала, не сказавши менi жодного слова! – закричав Андзолето, кидаючись до дверей.

– О! Тепер тобi вже не знайти ii у Венецii! – злобливо смiючись i трiумфально дивлячись на нього, мовила Корилла. – Вдосвiта вона сiла на корабель i вирушила до Пеллестрини. Зараз вона вже далеко. Дзустiньянi, якого вона обдурила (вiн уважав, що користуеться в неi успiхом), просто в нестямi, занедужав навiть. Щойно за його дорученням був у мене Порпора, вiн просив мене спiвати сьогоднi ввечерi.

Стефанiнi, якого театр страшно стомив i який жадае вiдпочити, нарештi, у своiй вiллi, мрiе, щоб ти вiдновив своi дебюти. Отже, знай: завтра тобi належить знову виступити в «Гiпермнестрi». Зараз я йду на репетицiю, на мене чекають. Якщо ти менi не вiриш, пiди прогуляйся мiстом – сам переконаешся в iстинностi моiх слiв.

– О фурiе! Ти перемогла! – скрикнув Андзолето. – Але ти вбиваеш мене!

І вiн упав непритомний на перський килим куртизанки.

Роздiл 21

У найнезручнiшому становищi пiсля втечi Консуело опинився граф Дзустiньянi. Давши привiд думати й говорити всiй Венецii, що буцiмто дiва, яка дебютувала, – його коханка, як мiг вiн без шкоди для свого самолюбства пояснити ii блискавичне, таемниче зникнення тепер – ледве вiн освiдчився iй?

Щоправда, декому спадало на думку, що граф, ревнуючи свiй скарб, заховав спiвачку в однiй зi своiх замiських вiлл.

Але коли Порпора iз властивою йому суворою правдивiстю розповiв, що його учениця в Нiмеччинi й чекатиме там на його приiзд, людям залишалося тiльки сушити собi голову над причинами такого дивного вчинку. Граф, аби обдурити оточуючих, робив вигляд, начебто анiтрошки не здивований i не ображений, але прикрiсть, мимо його волi, проривалася назовнi, i всiм стало ясно, що успiху в Консуело, з яким його вiтали, нiколи не iснувало.